Інтерактивне медіа про війну Росії проти України
Любов до куховарства, досвід лікаря-невролога чи інші таланти ветеранів можуть стати початком власної справи. Звісно, потрібні раціональна ідея та готовність добре попрацювати. На конкретних прикладах успішного ветеранського бізнесу Frontliner розповідає як можна отримати кошти на бізнес та у що їх можна вкласти.
Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.
Втративши ногу на фронті, а разом з тим і можливість бути причетним до військової справи, Микита Горняк вимушений шукати новий сенс у житті. Зараз він розбудовує виробництво інклюзивного одягу, щоб створювати комфортні та стильні речі для таких, як він сам. Водночас Микита не полишає думок про повернення в армію, яка за роки служби стала для нього близькою та зрозумілою.
З оновленням шкільного предмета «Захист України» підлітки замість штудіювання підручників щомісяця проходять курс, де вчаться керувати дронами, стріляти, надавати домедичну допомогу тощо. Для цього у містах створюють центри національно-патріотичного виховання. Як відбувається урок «Захист України» у різних областях України – у фоторепортажі.
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
13-річний Денис Гапонюк із села Верба на Рівненщині грає у похоронному оркестрі на прощаннях з військовослужбовцями. До оркестру хлопець доєднався як тільки йому виповнилось 12 років, виконує траурні марші на трубі. А коли похоронів немає — грає у Вербівській музичній школі, готуючись до екзамену. На дозвіллі Денис із сімʼєю робить окопні свічки для бригади свого дядька, який воює на фронті. Frontliner побував на похованні військовослужбовця разом з оркестром, в якому грає Денис, та вдома у родини Гапонюків.
Щодня в Одесі музеї та театри знову відкривають свої двері, після чергових атак Росії. Хоча більшість класичних творів евакуйовані або сховані в короби далі від російського прицілу, культурні інституції все одно збирають в залах чимало одеситів. Війна прискорила осмислення власної ідентичності, деколонізацію, а також додала сенсів у пошук нової художньої мови.
1000 днів тому українці прокинулись від вибухів. Війна на той момент тривала вже 8 років, цнотливо прикрита фіговими листочками абривіатур АТО і ООС. Однак давалася взнаки вона військовим, їхнім родинам, волонтерам та ще ветеранам, які зализували фізичні та ментальні рани і намагалися інтегруватися у цивільний світ. Значна частина українського суспільства просто «жила життя». Повномасштабне вторгнення змусило прокинутись усіх. Як змінилися українці за 1000 днів після третьої точки неповернення?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
Українські волонтери доставили з Нідерландів близько 500 тонн рибальської сітки. Та на складах у Європі ще є тисячі тонн такого матеріалу. Цю сітку українські військові можуть використовувати для маскування, а ще як додатковий захист від дронів на техніці. Як таке покриття використовують на полі бою? Та з якими проблемами зіткнулися волонтери під час логістичної операції, дізнавалися репортери Frontliner.
На Костянтинівку Донецької області впали уламки збитого російського безпілотника такого розміру, що спочатку його сприйняли за штурмовий літак. Це сталося 5 жовтня 2024 року. В ЗСУ повідомили, що йдеться про БПЛА “Охотник”, що був збитий російським літаком Су-57 під час випробувань в зоні бойових дій.
Любов до куховарства, досвід лікаря-невролога чи інші таланти ветеранів можуть стати початком власної справи. Звісно, потрібні раціональна ідея та готовність добре попрацювати. На конкретних прикладах успішного ветеранського бізнесу Frontliner розповідає як можна отримати кошти на бізнес та у що їх можна вкласти.
Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.
Втративши ногу на фронті, а разом з тим і можливість бути причетним до військової справи, Микита Горняк вимушений шукати новий сенс у житті. Зараз він розбудовує виробництво інклюзивного одягу, щоб створювати комфортні та стильні речі для таких, як він сам. Водночас Микита не полишає думок про повернення в армію, яка за роки служби стала для нього близькою та зрозумілою.
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
Війна оприявнила, хто є зрадником і чекає на «рускій мір» у вільних містах України, а хто відкрито заявляє про свою патріотичну позицію навіть під російською окупацією. Проти останніх Росія влаштовує показові судилища та кидає до в’язниць. Механізму повернення цивільних українців з російських тюрем все ще немає, але Україна вперше заявила про намір домовлятися з державою-агресоркою, аби врятувати своїх громадян. Заради цього держава готова видавати Росії ув’язнених колаборантів та агентів. Frontliner розповідає історії зрадників та патріотів.
З оновленням шкільного предмета «Захист України» підлітки замість штудіювання підручників щомісяця проходять курс, де вчаться керувати дронами, стріляти, надавати домедичну допомогу тощо. Для цього у містах створюють центри національно-патріотичного виховання. Як відбувається урок «Захист України» у різних областях України – у фоторепортажі.
Українські військові облаштували в Суджі прихисток для літніх людей. Сюди евакуюють стареньких з усієї території Курської області підконтрольної Україні. Під час рейдів та інших операцій в зайнятих населених пунктах військові регулярно виявляють покинутих літніх місцевих жителів знесилених на стільки, що вони вже не можуть доглядати за собою.
Загалом по колоні зерновозів росіяни випустили три «Іскандери» та касетний боєприпас РЗСВ. Два новітні «Іскандер-М» з кластерною начинкою, одна з осколково-фугасною. Приблизна вартість однієї такої ракети оцінюється в 3 мільйони доларів. Удар стався близько восьмої вечора, коли водії відпочивали біля своїх машин та готували вечерю. Пошкоджень зазнали близько двадцяти вантажівок. Одна згоріла вщент. У декількох […]
Про штатну чисельність Національної гвардії України Wikipedia дає дані про 90 тисяч осіб. Левова частина (близько 80%), залучена до бойових дій, територіальної оборони та відсічі ворожої агресії після початку повномасштабного вторгнення на фронті на рівні із ЗСУ. Серед них відомі і вже легендарні бригади «Азов», «Червона Калина», «Рубіж» та інші. Звісно, усі вони потребують поповнення […]
25 травня 2024 року росіяни завдали удару по одній з будівель торгового центру “Епіцентр” в Харкові. За повідомленням міського голови Ігоря Терехова, там могли перебувати близько 200 людей. 11 працівників зараз вважаються безвісти зниклими. Відомо про 4 загиблих і понад 40 поранених. Один із загиблих – працівник “Епіцентру”. Коли вцілілі працівники почали виходити з торгового […]
19-ти річний російський військовополонений Артем Журавльов взятий в полон бійцями 1 ОШБ «Да Вінчі» 31 жовтня 2024 року на вуглегірському напрямку. Полонений росіянин був штурмовиком.
Для роботи з рекрутами у лісах центральної України колишню базу відпочинку перетворили на військову. Тепер дерев’яних будиночках з радянськими пружинними ліжками живуть десятки вже колишніх ув’язнених, які лічені дні тому підписали контракт і вступили до лав ЗСУ, до 1-го окремого штурмового батальйону «Да Вінчі» (1 ОШБ). Новобранців щойно звільнили від відбування покарання за кримінальні злочини: […]
У табір «Я да Вінчі», підтриманий фондом «Діти Героїв», з усієї України з’їхалися шістдесят дітей: усі з різними характерами та досвідами. Тут вони відвідують терапевтичні сесії, а ще грають у футбол, заводять друзів, сваряться, плачуть, сміються та навіть будують ділові відносини. Горювати, але продовжувати жити Це — перша група дітей в Україні, яка […]
Його тіло понівечене шрамами від операцій, а заглушити нестерпний біль допомагають лише дороговартісні ліки. Проте - він посміхається, бо його родина поруч і він зміг вижити. Василь Чолпан був командиром підрозділу матеріального забезпечення 36-ї бригади морської піхоти.
Лише за березень 2024 року, підрозділ ліквідував 41 окупанта, поранив 45, знищив 8 польових складів з боєприпасами, знищено чи пошкоджено 4 одиниці автотехніки, знищено 120-мм міномет, знищено БТР-8, та інше – РЕБи, антени, склади з провіантом і амуніцією. «За дронами майбутнє. Я особливо відчуваю це, тому що маю великий досвід снайпера, а зараз ми снайпери […]
