Що вдалося відновити у Києві після російських обстрілів?
Російська армія під час повномасштабної війни регулярно завдає ударів як ракетами, так і дронами, руйнуючи критичну інфраструктуру та житлові квартали столиці.
-
-
Хто вселив страх у серце шахтаря з Донеччини?
Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.
-
Ловець КАБів: як працює новий український комплекс «Ай-Петрі»
Понад тисяча кілометрів фронту - від Херсонщини до Покровська - цілодобово у полі зору російських безпілотників. В небі - великі дрони-розвідники, мавіки, денні і нічні та всюдисущі FPV. Їхнє розташування в режимі онлайн видно на моніторі, в спеціальній закодованій програмі, якою користуються українські військові. Герої цієї історії - мають специфічні задачі. Вони оператори нового комплексу кіберзахисту "Ай-Петрі". Їхній фах - подавлення БПЛА та дезорієнтація різного роду боєприпасів, які вони коригують.
-
Стіна памʼяті в Києві та стихійна меморіалізація. Як вшанувати пам’ять про всіх полеглих?
На Стіні пам’яті на Михайлівській площі в Києві вже немає місця для нових фотографій загиблих військових. До повномасштабного вторгнення цей меморіал містив майже 5 тисяч портретів. Нині він більший принаймні вдвічі, та все ж, не має імен усіх полеглих захисників. Вшановуючи їхню памʼять, рідні та близькі несуть до Стіни квіти, лампадки, церковні свічки, прапорці, а навіть похоронні вінки. Тим часом вицвілі на сонці фотографії, на яких ледь можна розгледіти обличчя, ніхто не наважується прибрати. Хто відповідає за цей стихійний меморіал? Чи йому місце на Михайлівській площі? Чи може одна стіна вмістити памʼять про всіх полеглих у боях російсько-української війни?
-
FuMi Caffe. Як той маленький равлик, що повзе на вершину Фудзі.
Серед зраненої Салтівки в Харкові б’ється щире японське серце. Воно не питає, хто ти і звідки, лише що тобі сьогодні смакує. Це FuMi Caffe – заклад, де годують безкоштовно. Благодійне кафе започаткував Фумінорі Цучіко – 76-річний волонтер з Японії, який приїхав в Україну на початку повномасштабного вторгнення Росії. “Якщо ви в кафе, то займайте чергу!” […]
-
Фронтовий щоденник Андрія і Віти. День 7
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Вікторія Калімбет вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та щодня ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження. Слідкуйте за їхнім щоденником на сайті Frontliner.
-
«Настільки жадібна, що не віддам тебе смерті» – Валькірія дружина Вікінга
Жінка у темній кімнаті так зосереджено молиться, що не відчуває навіть болю в затерплих ногах. Кілька годин тому вона вирвалася з окупованого Ірпеня, і щойно дізналася, що її коханий чоловік-військовий потрапив в полон до росіян. Цю жінку звуть Анастасія. Але друзі і чоловік називають Валькірією. Як склалася історія кохання, що розпочалася 14 лютого, розповідає Frontliner.
-
«Стріляю, кермую, навіть малюю» – «Лєший» з протезом руки повернувся на фронт
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
-
«Родзинка» прифронтового Ізюма
Після 30 років життя у Харкові, Надія Громицька повернулася у Ізюм заради літнього батька. У понівеченому обстрілами місті жінка відкрила магазин, в якому облаштувала також благодійний секонд-хенд. Надія віддає добро людям, і воно повертається. Її історія про життєлюбність, позитивне мислення та віру в перемогу попри втрати та небезпеку.
-
«Бачу його у кожному фото». Родини шукають зниклих безвісти військових
Десятків військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила немає на зв’язку вже більше пів року. Влітку 2024 року вони вийшли на бойові завдання поблизу Часового Яру і нині вважаються зниклими безвісти. Їхні рідні вірять, що захисники живі і потребують допомоги. Тож тепер роблять усе, аби вийти на слід зниклих.
-
Зшити, стабілізувати, вивезти – історії одного стабпункту
Репортерці Frontliner вдалося потрапити на стабілізаційний пункт, на Донеччині, за відсутності чергової хвилі поранених. Тож з’явилася нагода розпитати медиків про особливі випадки у їхній роботі. Ті не стали приховувати подробиць.
Репортажі
-
Фронтовий щоденник Андрія і Віти. День 7
Репортери Frontliner Андрій Дубчак і Вікторія Калімбет вирушили на Донеччину, щоб розповісти, як живуть прифронтові міста та села. Вони відвідають позиції українських військових, поспілкуються з місцевими жителями та щодня ділитимуться фотографіями й нотатками з відрядження. Слідкуйте за їхнім щоденником на сайті Frontliner.
-
«Настільки жадібна, що не віддам тебе смерті» – Валькірія дружина Вікінга
Жінка у темній кімнаті так зосереджено молиться, що не відчуває навіть болю в затерплих ногах. Кілька годин тому вона вирвалася з окупованого Ірпеня, і щойно дізналася, що її коханий чоловік-військовий потрапив в полон до росіян. Цю жінку звуть Анастасія. Але друзі і чоловік називають Валькірією. Як склалася історія кохання, що розпочалася 14 лютого, розповідає Frontliner.
-
«Стріляю, кермую, навіть малюю» – «Лєший» з протезом руки повернувся на фронт
120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.
-
«Родзинка» прифронтового Ізюма
Після 30 років життя у Харкові, Надія Громицька повернулася у Ізюм заради літнього батька. У понівеченому обстрілами місті жінка відкрила магазин, в якому облаштувала також благодійний секонд-хенд. Надія віддає добро людям, і воно повертається. Її історія про життєлюбність, позитивне мислення та віру в перемогу попри втрати та небезпеку.
-
«Бачу його у кожному фото». Родини шукають зниклих безвісти військових
Десятків військовослужбовців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила немає на зв’язку вже більше пів року. Влітку 2024 року вони вийшли на бойові завдання поблизу Часового Яру і нині вважаються зниклими безвісти. Їхні рідні вірять, що захисники живі і потребують допомоги. Тож тепер роблять усе, аби вийти на слід зниклих.
Фото
-
Що вдалося відновити у Києві після російських обстрілів?
Російська армія під час повномасштабної війни регулярно завдає ударів як ракетами, так і дронами, руйнуючи критичну інфраструктуру та житлові квартали столиці.
-
Україна борониться: 2024 рік у фотографіях від репортерів Frontliner
Вже третій рік Україна проходить у повномасштабній війні з Росією. 2024-й був особливо важким та виснажливим для армії, для суспільства, для економіки. Щодня 100-200 бойових зіткнень вздовж тисячокілометрової лінії фронту. Сотні дронів та ракет на міста та села в глибині країни. Перевага армії РФ у ресурсі людей та зброї дається взнаки втратами територій та виснаженням людей в українській армії. Ситуація стає критичною. Але суспільство наче звикло до життя у війні. Втома моральна, економічна та від невизначеності майбутнього наче засліплюють і приховують від нас основну і незмінну мету РФ – знищення України назавжди. 2025 рік може стати у цій війні вирішальним…
-
Урок, що не хочеться прогуляти: пілотування дронів та тактична підготовка для старшокласників
З оновленням шкільного предмета «Захист України» підлітки замість штудіювання підручників щомісяця проходять курс, де вчаться керувати дронами, стріляти, надавати домедичну допомогу тощо. Для цього у містах створюють центри національно-патріотичного виховання. Як відбувається урок «Захист України» у різних областях України – у фоторепортажі.
-
Прихисток у Суджі. Українські військові рятують покинутих літніх росіян
Українські військові облаштували в Суджі прихисток для літніх людей. Сюди евакуюють стареньких з усієї території Курської області підконтрольної Україні. Під час рейдів та інших операцій в зайнятих населених пунктах військові регулярно виявляють покинутих літніх місцевих жителів знесилених на стільки, що вони вже не можуть доглядати за собою.
-
Три новітні «Іскандер-М» вдарили по зерновозах
Загалом по колоні зерновозів росіяни випустили три «Іскандери» та касетний боєприпас РЗСВ. Два новітні «Іскандер-М» з кластерною начинкою, одна з осколково-фугасною. Приблизна вартість однієї такої ракети оцінюється в 3 мільйони доларів. Удар стався близько восьмої вечора, коли водії відпочивали біля своїх машин та готували вечерю. Пошкоджень зазнали близько двадцяти вантажівок. Одна згоріла вщент. У декількох […]
Відео
-
Весілля на війні. Мобілізовані увʼязнені з 1 ОШБ Да Вінчі
Колишні в'язні Сергій та Катерина познайомилися на тренувальній базі 1ОШБ «Да Вінчі». Вони почали зустрічатися настільки, наскільки їм дозволяли, і через кілька місяців після знайомства одружились. Весільна церемонія була короткою. Молодята розписалися на державних документах і повернулися до армійських тренувань, адже за кілька тижнів їм треба було йти в бій.
-
Полонені росіяни. Вовки Да Вінчі проти “зомбі”
На «м’ясні штурми» армія РФ відправляє тих людей, чиї життя не цінує, обмінюючи їх на рух вперед. Троє російських військовополонених підтвердили нам повідомлення українських військових щодо «м’ясних штурмів» з боку росіян.
-
«Мене відправила сюди мама». Полонений 1 ОШБ Да Вінчі.
19-ти річний російський військовополонений Артем Журавльов взятий в полон бійцями 1 ОШБ «Да Вінчі» 31 жовтня 2024 року на вуглегірському напрямку. Полонений росіянин був штурмовиком.
-
«Наразі безславні». Колишні в’язні розповіли навіщо вступили в ЗСУ
Для роботи з рекрутами у лісах центральної України колишню базу відпочинку перетворили на військову. Тепер дерев’яних будиночках з радянськими пружинними ліжками живуть десятки вже колишніх ув’язнених, які лічені дні тому підписали контракт і вступили до лав ЗСУ, до 1-го окремого штурмового батальйону «Да Вінчі» (1 ОШБ). Новобранців щойно звільнили від відбування покарання за кримінальні злочини: […]
-
«Я приймаю, що тата більше немає». Діти полеглих захисників проходять реабілітацію серед Карпат
У табір «Я да Вінчі», підтриманий фондом «Діти Героїв», з усієї України з’їхалися шістдесят дітей: усі з різними характерами та досвідами. Тут вони відвідують терапевтичні сесії, а ще грають у футбол, заводять друзів, сваряться, плачуть, сміються та навіть будують ділові відносини. Горювати, але продовжувати жити Це — перша група дітей в Україні, яка […]
