Окремі долі – спільний сенс. «Королівська» бригада, що боронить Нью-Йорк
Війна зводить людей різних доль і культур, котрі навряд би перетнулися за будь-яких невоєнних умов. Країна походження, політичні вподобання, вірування, цивільний фах, захоплення та світогляд – стали другорядними факторами. На фронті об’єднує відповідь на питання «чому ти тут?»
Donbas Fronliner побував у гостях у мінометників та «FPV-шників» 24-ої ОМБр імені Короля Данила, дізнався про погляди на життя та мрії захисників України.
«Пташка», що доліталася
Від початку повномасштабки «королівська» бригада пройшла чимало: Попасна, Херсон, Бахмут і Соледар, а зараз уже понад півроку боронить український Нью-Йорк та підступи до нього. Тут добре чути Авдіївку, де тривають найбільш запеклі бої, а з деяких точок видно окуповану Горлівку.
Їдемо на КСП дорогою, понівеченою вирвами. За кермом Юрій «Малий», який вже був героєм матеріалу Donbas Fronliner. Втоплюючи педаль газу у підлогу він коментує:
«Оця от дорога йде в сторону Горлівки. «Птурять» її, долітають «ПТУРи» – дрончиками «палять» машину, це в них виходить дуже гарно. Цю дорогу треба пролітати швиденько, бувають випадки…»
Роботи на підступах до Нью-Йорка вистачає усім видам військ, щодня. Мінометники і пілоти БПЛА – не вийняток. Щонайменше через день заходить ворожа авіація. Лінія оборони викривлена – відстань до позицій росіян коливається від кількох сотень метрів до 9 км. На передньому краї понад усе допікають ворожі міномети, трохи глибше – «стволка».
Попри те, що держава забезпечує необхідним, військовим постійно доводиться «донатити» на власний підрозділ кожному щонайменше по 6 тисяч на місяць. Це лише на поточні витрати типу оплату «Старлінків», заправку генераторів та купівлю господарських дрібниць. Якщо ж стається форс-мажор штибу ремонту авто, то суми стрімко зростають.
«Малий» каже, що ворожі «пташки» літають щодня. А сьогодні цьому сприяє ще й сонячна та безвітряна. Щоправда, один із дронів противника уже долітався – військовий показує чорний пакет. У ньому – збитий БПЛА противника. Хлопці шурхотять пакетом, оглядають здобич, намагаючись зрозуміти, чи згодиться щось на запчастини. Виглядає так, що камера і батарея ворожого безпілотника ще послужать ЗСУ.
На позиціях ми поспілкувалися з трьома військовими, чиє минуле доводить, що Україну від загарбників боронять зовсім різні люди, але тепер вони мають спільну мету – перемогти російського агресора.
Втеча від війни, що привела на фронт
Тигран із позивним «Тигр» – номер обслуги міномета. Він мало говорить, натомість багато курить і посміхається. Його історія закільцьована: втеча від війни, втрата дому, новий дім, а потім знову те саме. Тигран народився у Єревані, і в 7-річному віці батьки вивезли його, коли почалися події в Карабасі. Донецьк тоді виглядав цілком безпечним місцем, і родина осіла там. Вдруге тікати довелося в 2014-му – виходили манівцями, коли місто було вже окуповане. Маріуполь прослужив їм черговим прихистком до лютого 2022-го. Звідти виїхали до Львова, де спроби віднайти себе в мирному житті закінчилися, і Тигран мобілізувався. З навчального центру пішов у бригаду за командиром «Бурим», спілкування з яким викликало довіру.
До того, як стати мінометником, «Тигр» був кухарем. Але тепер на фронті не готує – не до того, однак після перемоги мріє запросити нових друзів до себе в Донецьк і насмажити їм шашликів. І щоб поряд стояв 120-ий міномет, каже Тигран, щоб можна було би дістати «за поребрик».
«У нас от команда досвідчена, є чому у неї вчитися, так що, я думаю, впоратися можемо. Онукам буду розказувати, що до справжніх бійців потрапив – був тільки радий! Вони давно тут. Психологічно тільки витримати треба, і все», — розповідає “Тигр” як цінує побратимів.
Крім того, Тигран повсякчас наголошує, що хоч народився у Вірменії, зараз воює за країну у якій виріс – за свою землю.
FPV на заміну кавомашині
Аеророзвідники розташувалися в одному з закинутих помешкань. Тривають приготування – хлопці чекають на команду до вильоту. Тут і старший оператор «Бариста». Своє псевдо отримав через попередню – цивільну роботу.
«Розливав каву, тепер розкидаю боєприпаси», – говорить він.
Через колишній фах хлопець і тепер не дозволяє свобі вживати неякісну або ж розчинну каву. Навіть на фронті він обирає для себе «дріп» або «фільтр». Після війни планує повернутися до улюбленої роботи.
Втім цій мрії вже майже півтора року. Вже стільки часу «Бариста» воює. Раніше був у протитанковому відділенні, потім перевівся у розвідку і літав на розвідувальних дронах, а тепер от перевчився на FPV. Він розповідає, що навчання виявилося складнішим, аніж здавалося – керування ударними дронами має свою специфіку.
«Найкращі зальоти – це в підвали їхніх КСП рот. Так, прямо в підвали є декілька зальотів, це контрольно-спостережні пункти їхні. Є непогані влучання. Далі буде краще!», – хвалиться успіхами «Бариста».
Крім гордості за свої успіхи, на фронті доводиться пережити весь спектр емоцій, діліться «Бариста». Найскладніше на війні даються втрати.
«Знайомі, друзі. Ти з ними спілкуєшся, тоді їх немає. Або вони поранені. Це важко. Важко, але загалом вже звиклося. Це вже як робота», – зітхає хлопець.
Втім, на війні є місце і теплим відчуттям. Іноді цивільні, які пережили окупацію просто дивують своєю стійкістю та добротою, розповідає військовий.
«Напевно, одне з найкращих відчуттів тут, на війні, коли бачиш цих людей, які чекали… Вони доволі бідно жили, відповідно до умов, довго були бойові дії, ніякого продовольства нормального не було. І жіночка, одна з тих, що нас чекала, спекла якісь пиріжки. Вони були, ну, чесно кажучи, не дуже смачні, але це настільки було… видно, що людина віддає останнє. Ознака великої подяки. Це дуже вражає, розчулює, дуже приємно», — вже посміхається «Бариста».
Віра «Атеїста»
FPV пілот «Атеїст» закінчив університет, отримав фах викладача історії та права. Потім відслужив строкову службу, по завершенні якої обрав контрактну службу. На фронті хлопець 3 місяці.
Навіть на війні він лишається фанатом аніме, має кілька шевронів зі зображеннями зі світу «Наруто». Червона хмара з цього аніме серіалу – символ надзвичайно сильних і непереможних персонажів – стала спільною для всього підрозділу.
«Оцей центральний шеврон, це, можна сказати, оберіг, дарує можливість ставити тілу нематеріальним. Оберіг від осколків, тому подібних речей. А це «Учиха», це їхній клан, так. Це все звідти. Сучасна війна така, що багато фанатів пішли воювати», – пояснює «Атеїст».
Хлопець показує колись звичайне цивільне помешкання, а тепер позицію для запуску «пташок».
«Найскладніше, напевно, бачити, як мирні люди могли просто собі жити, а тепер в них цього немає. Тут швидше за все жила молода сім’я, або молода мама. А зараз тут її немає. Ми тут зараз. Ну, для мене це не є нормальним. І мене це дуже сильно злить. Людям не дають жити. Хтось гине без причин. Тому що хтось десь вирішив, що вони мають на щось право. І я не говорю конкретно за одну людину, за президента так званої Російської Федерації, я говорю за весь народ», – виплескує свої переживання «Атеїст».
Натомість хлопець вірить в людей України. Він каже, що на таку віру його надихають діти Донеччини.
«Що найбільше підносить якийсь такий бойовий дух, це діти. Ти приїжджаєш, і завжди тобі посміхаються, там, кричать «разом до перемоги» і тому подібні речі. Діти дуже це люблять, і це вселяє надію, що, навіть коли ми переможемо, саме оці маленькі діти, і далі будуть. Оці маленькі діти, вже наступне покоління після нас, я думаю, вони будуть тими, хто тут буде дійсно Україною без оцих всіх двозначностей. Буває таке, що заганяєшся, хтось загинув, знайомий, тому подібні речі. Дивишся, як вони посміхаються – і такий – «хух, є сенс!».
А от себе після війни «Атеїст» ще не бачить – розмірковує чи буде викладати відповідно до здобутої освіти, чи продовжить служити відповідно до отриманих у війську навичок.
Текст i фото: Олена Максименко
