Риболовні сітки, що полюють на «пташок». Як воює піхота «королівської» бригади
Олег прислухається до навколишнього простору, тримаючи автомат напоготові. «Буде нам «пташка» на суп, – бурчить військовий, маючи на увазі ворожий дрон. І додає: – То єсть сарказм. Ну, деколи, звичайно, хочеться лупнути його, ті, що літають і скидають по нам. Вон, всякі ці «подаруночки».
Ми на околицях українського Нью-Йорка, де тримає позиції піхота 24-ої ОМБр імені короля Данила. Ці окопи добре «намолені і пристріляні» – ще до повномасштабного вторгнення команда Donbas Fronliner була тут в гостях у 10-ої ОГШБр «Едельвейс». Зовсім поряд – окупована Горлівка. Авдіївка теж близько, і звуки битви за неї тут добре чути.
«Хіт сезону» – дрони
Ще донедавна по Нью-Йорку регулярно працювали КАБи – керовані авіабомби вагою в чверть тонни, що лишали вирви на місці приватних будинків цивільних мешканців. Доїхати сюди також було непросто – найкоротша і найкраща дорога «птурилась», доводилось зайву годину повзти в об’їзд по суцільних ямах. Однак на даний момент українські захисники дещо відтиснули окупантів, і дорога знову стала доступною.
«Хітом» цього сезону стали ворожі FPV-дрони. Військові розповідають: їх багато, і вони якогось нового різновиду. Здатні залітати в окопи і бліндажі. Ефективно протидіяти їм вони тільки вчаться. Важко повірити, але зупинити смертоносну «пташку» можна за допомогою сітки-рабиці чи навіть звичайної сітки для риболовлі. Саме тому над окопами розтягують цей химерний, дещо артхаусний, проте дієвий захист.
Хлопці розповідають: у таких сітках дрон заплутується і падає. В сусідньому підрозділі так рибальські сітки «вполювали» два FPV-дрона. Дивом ті навіть не вибухнули. Їх забрали для детального вивчення, аби з’ясувати, «що ж це за пташка». Це допоможе краще протидіяти їм. Наразі ж, окрім сіток, застосовують РЕБи і антидронові рушниці.
«Ну як би, небезпека тут від всього, просто от, получається нежданчик, – коментує загрози Олег. – Да, чути її («пташку»), але її паршиво бачити, то єсть її впильнувати… Ну от, іменно вискочів, думаю, почую, побачу, то лупну. Но не получилось».
Те, на що «полював» Олег, це був дрон-розвідник. А вчора по флангам позицій прилетіли FPV-дрони. Він пояснює – коли дужчає вітер, «пташок» у повітрі значно меншає.
Олег мобілізувався 8 березня, прийшов за повісткою. До того працював сантехніком. Тут він стрілець.
«Стріляю, пильною, бачу, стріляю», – перераховує свої обов’язки.
«Друзі, «пташка!» – перериває розмову колега.
«Так, да! Краще зайдіть поглибше!» – говорить Олег.
Нас заводять у імпровізоване укриття. Однак там помічаємо якщик із БК – не краще «сусідство» у випадку влучання FPV-дрона. Тож хутко перебігаємо до іншої напів землянки. Десь вгорі ледь чутно роботу мотора ворожого БПЛА. Чи він тут для розвідки, чи для атаки – не відомо.
«В Бахмуті був справжній зомбі-апокаліпсис»
«Ми їх катуємо, вони нас катуюють. Таке. Стабільно», – коментує ситуацію Віктор. У бригаді він із червня, перед тим служив у 42-ій ОМБр. А ще раніше працював на будівництві.
«Віддихаємо, працюємо обладнуємо позиції, – описує піхотинець свій робочий день. – Готуємося до зими. Утеплюємо, так, по мірі можливості. Тривалість перебування – це в залежності від обставин. Зараз стабільно. Прострєли з цього боку, дрони літають майже кожного дня. Збивати пробуємо, але вони так якось не підлітають близько. Трошки високо літає».
Відстані до противника тут різні, адже лінії оборони, як українська, так і російська, не є прямими. В середньому 800 метрів, отже, дістати одне одного подекуди можна навіть із автомата. Однак частіше задіюють кулемети.
«Краще ходити невеликими групами», – застерігають нас господарі позицій, проводячи імпровізовану «екскурсію». Адже ворожого дрона може бути не чутно, однак із великої висоти він може зафіксувати наше пересування.
«Тута обережно, – попереджають нас. – Тут ви бачити лінію… там кращий орієнтир – це ЛЕП. Звідти їх видно. Там дуже довго краще не стояти…» – це про невеличку бійницю, звідки можна розгледіти ворожі позиції. Розповідають – противника частіше фіксують вночі:
«Вночі в оптику можна побачити, в тепловізори. Коли бачимо, є можливість уразити, щоб вони ще, скажімо, не рухались, то відкриваємо вогонь на ураження. Але це переважно, ну, з кулемета».
На підході до однієї з бійниць саме стигне кава у скляному горнятку. Поряд – пачка цигарок. Роблю знімок за мотивами «Кави і цигарок» Джима Джармуша.
«Каву треба не фоткати, каву треба пити!» – сміється військовий.
«Порівнюючи зі всіма напрямками, де там були, тут, напевно, противник, грубо кажучи, так, саме далі знаходяться, – говорить наш «гід». – Бо переважно відстані, де наш цей підрозділ приймав участь, були взагалі, на коротких дистанціях».
Військовослужбовець Олександр згадує бої і в Бахмуті, і в Кліщіївці:
«Да, багато де були, ну, що розказати, було теж тяжко. Найскладніше було утримувати позиції, бо ми стояли від них 30 метрів і їх по кількості більше. І ну вони завжди питалися штурмувати, штурмувати, штурмувати. Нам треба було утримати свої позиції і не пропустити їх далі. Така сама ситуація, там дуже крили, артою, ну і все, АГС і арта – усе працювало по наших позиціях».
«Більше того, що так само, як у них там «вагнер» більше переважно працював, у них оце практика тих «м’ясних штурмів»… – додає його побратим. – Ми там з трансляції бачили, як вони рухаються, і йде група 8-ми чоловік, прилітає снаряд в цю групу, там залишається, ну, на ходу чи там в живих, 2-3 людини, вони все одно йдуть далі, або навіть одна, і він іде… хто його знає, може, вони чимось… Ну, одного були зловили, то в нього знайшли, якусь типу фігню, що вони вживають, і походу вони просто лізуть, як зомбі, ну реально зомбі-апокаліпсис, то як показували, ми заїхали як в Бахмут, через 4 дні вони просто почали штурмувати в той район, де ми були, через дорогу почали перебігати просто…»
«…в білий день, вони навіть не ховалися! – згадує Олександр. – Просто вони відкрито перебігали дорогу!»
Тоді за два дні лише на одному місці захисники нарахували понад сотню убитих “вагнерів”.
«Тут легше», – визнають хлопці. Хоча й позиції не найкращі: противник перебуває більше на висоті, а українські військові – у низовинах. Однак навіть це вони намагаються обернути собі на користь.
«Так само там є позиція, а далі вже не підемо, – зупиняє нас наш провідник. – Там-то захист є, але щоб вони не бачили, що там переміщення якісь».
Неподалік днями з одного з дронів прилетів «подаруночок». Наслідки хлопці уже прибрали, позицію відновлюють.
Олександр – тимчасово виконуючий обов’язки командира взводу. У війську з червня, до того працював водієм.
Від розповідає – зима ускладнює життя і роботу військовим не лише холодами, а й відсутністю прикриття, так званої «зеленки». Це вже друга його зима на фронті. Однак він переконаний – нам важко, а ворогу взимку буде ще гірше.
«Усе треба дуже чітко розповідати своїм бійцям, як треба зробити, виконати якусь задачу, щоб ніхто не постраждав, – пояснює він. – Бо як одного, один постраждає, можуть інші постраждати».
«Вбиває не зброя»
Над окопами іде військовий. Олександр напів жартома сварить його:
«Чуєш, ти, бєженєц!.. Без броні по верху!..»
«Я воду приніс тобі, щоб ти…» – виправдовується той.
Звуки вибухів стають гучніші. Олександр пояснює:
«Зараз дуже часто чуємо авіацію, яка відпрацьовує в сторону Авдіївки. Дуже, дуже часто буває. Вчора вони цілий день стріляли, і позавчора вони цілий день стріляли авіацію».
»…тихо-тихо-тихо!» – пепериває розмову його побратим, і прислухається.
«Це бензопила!.. – переконує Олександр».
«Та це не пила!..» – не погоджується той.
Чоловіки ще трохи сперечаються, дрон це, чи пила, однак вирішують, що краще б нам відійти в безпечніше місце.
Тактикульний бородань представляється як «Угрюмий».
«А по паспорту Володимир, – додає він. – Первий командир мені дав такий позивний».
Угрюмий – головний сержант взводу і командир цих позицій. У цивільному житті працював тілохранителем. «Вбиває не зброя, вбивають бородаті дядьки» – написано на його шевроні біля відповідного зображення. Ми зазначаємо, що чоловічок на шевроні, схожий на його власника. «А мені теж саме на базарі сказали!» – сміється той.
Найбільше незабутніх моментів Угрюмий виніс із бахмутських боїв.
«Ну, є різні випадки, – ділиться він. – Є такі моменти, що, наприклад, на тому ж самому Бахмуті ми як стояли, то приходилося хлопців витягуватися з-під обстрілів. То прийшлося опанувати сразу зброю, з якою і до цього її перший раз її в очі не бачив. А тут побачив її, прийшлося сразу ж її опанувати. Ну, даже та сама, ну, РПГ одноразове. Да, АТ4, первий раз її побачив, там вже в Бахмуті, і там вже навчився нею її працювати. І вдало витягнув хлопців із обстрілу, і я довольний тим днем був, в принципі. Ну а потім на вечір поїхав на госпіталь. Поранення осколочне. Десь тиждень в госпіталі, і після госпіталя буквально днів 5 відходив від медикаментів. А так, бистро відновився».
«Складно… Саме складніше це, коли… погибають побратими, – признається він, після тривалої паузи. – Коли бачиш. Ну це саме складніше, в принципі більше нічого складного тут немає».
Будівельники, водії, сантехніки, тілохранителі, громадські активісти – люди з різним минулим виконують тут і зараз одну роботу. Ми прощаємось і виходимо з позицій. Тримаючись на відстані метр один від одного, швидким кроком, повертаємося до мирних міст. Вони лишаються. Поглиблювати окопи і тримати оборону.
Авторка: Олена Максименко / Фото: Єва Фомичева, Олена Максименко
