Люди, які не прагнули стати військовими. Як новобранців готують до бойових виходів
Близько сотні дорослих чоловіків бігають серед лісу, завзято вигукуючи команди, імітуючи атаки і поранення. Це можна було би сприйняти за дорослу версію “козаків-розбійників”, або ж за гру реконструкторів, але поряд фронт, здалеку чути приходи чогось важкого, і час забав давно вийшов. Тут навчаються військовій справі. Це нелегко у 18 років, тим паче складно, коли вік сягає позначки “50”. Особливо, якщо переймати науку доводиться не в теплій аудиторії, а в багні і холоді полігону. Ціна ж помилки чи погано засвоєного матеріалу – не низький бал, а здоров’я або й життя. Своє та побратимів.
Donbas Frontliner завітав на бригадні навчання та злагодження 42-ої ОМБр, що відбуваються неподалік лінії фронту на Донеччині. 42-га – молода бригада, сформована лише цього року. Чого не можна сказати про новобранців, які щойно прибули з навчального центру. Під деякими балаклавами – втомлені життям обличчя, однак новоспечені бійці не шкодують себе і виконують усі завдання командирів. Із максимальною віддачею.
Перший квест – дістатися полігону. Водій щосили тримає кермо, однак “течик” все одно несе на розмоклій дорозі. Пасажири тримаються руками й ногами. Погода диктує свої правила гри, що впливають як безпосередньо на хід бойових дій, так і на всі навколовоєнні процеси.
Полігон також мокрий і слизький. Але військові роблять свою справу, виконують навчальні завдання. Програму на день нагадує головний сержант батальйону Володимир Теляга: “Саперну справу, медицину вивчають, стрільби бойові”.
Через те, що сержант брав участь в АТО, побратими вважають його кадровим військовим.
“Нічо я не кадровий військовий!.. — зі сміхом відмахується той. — Війна закінчиться — я додому! В мене є свій шиномонтаж, СТО! Тоєсть у мене не було такої думки стати військовим. В АТО воював, потім зробив собі перерив. В 19-му закінчив воювати. 24-го лютого, 22-го знову пішов”.
Передати досвід виживання
Тож так і чи інакше, але Володимир має знання та навички кадрового військового. востаннє на бойовому виході він був у жовтні. Тепер має інше завдання — передати свій досвід новоприбулим. Втім новачкам наука дається тяжко, визнає головний сержант:
“Це люди, які не прагнули стати військовими. Мали цивільні професії – хтось був трактористом, хтось столярством чи ще чимось займався. Але вчаться, саме головне, що вчаться! Спочатку помилки роблять. Люди вникають в суть справи та й помаленьку вчаться”, — каже він.
Курс складається зі саперної справи, тактики, стрільби та бойової медицини.
“Будемо підривати зараз 200-грамову шашечку. Потрібно продзвонити, перевірити. Помилок не повинно бути! Ставиш в бойове положення, і все – по команді. Обов’язково тільки по команді “Вогонь” або “Увага, підрив”, — пояснює інструктор-сапер і за кілька секунд дає команду — в кількох десятках метрів лунає вибух.
В іншому секторі полігона — тактичні заняття. Тут бійці відпрацьовують пересування – відступ і наступ.
“Біжу! Крию!” — чутно короткі, різкі вигуки.
“Швидше, швидше!.. Контролюємо зброю!” — поправляє інструктор.
Трохи далі імітують штурм ворожого окопу. Забігають двійками, кидають гранати – поки що уявні, спілкуються доторками до плеча. Інша двійка прикриває згори, засівши у похилій траві.
На іншій галявині – такмед за класичним протоколом MARCH.
“Турнікет – ви пам’ятаєте – в зоні обстрілу максимально високо, пояснює інструктор. – Чому? Бо ми не маємо часу розрізати одяг, дивитися, куди боєць отримав поранення, або ви отримали поранення. Треба максимально швидко накласти турнікет, і сховатися в укриття”.
Один із військових грає роль пораненого, лягає на каремат. Інструктор показує, як взаємодіяти із ним далі, коли прямої загрози немає. В першу чергу, встановити з ним голосовий контакт, якщо він у свідомості. Забрати в нього зброю, адже у стані афекту поранена людина не завжди усвідомлює, чи вона серед своїх, чи досі в бою.
Усі інструктори на полігоні мають бойовий досвід. Більшість із них більше не можуть виконувати бойові завдання через отримані поранення чи травми. Але навіть поранення і травми – це досвід, який можна передати іншим.
Доки командири не визнають готовими
Головний сержант Володимир Теляга запевняє, що ті, хто після цього навчання покажуть себе найслабше, на бойові не підуть, а навчатимуться скільки знадобиться для того, щоб командири визнали їх готовими.
“Навчання завжди проводяться, не тільки 5-денні, це просто зараз масові, зібрали велику кількість, а так ми зі своїм батальйоном працюємо окремо, у нас є там маленькі такі полігончики, не такі масові, як тут, і там ми їх навчаємо. За тиждень можемо виїхати 2-3 рази, залежно від погодних умов”, — розповідає він.
Вже навчених бійців нерідко відправляють на “підвищення кваліфікації” – в Україні чи за кордон.
“Якщо людина себе проявила, бачать, що з нього можна далі щось розвинути, до чогось в нього є талант – за кордон, тут в Україні на якісь навчання. Є в мене, я прийшов сюди з мінометної батареї, солдат, який ніколи не воював. Він просто був номером розрахунку, подавав снаряди, а зараз він себе дуже гарно показав, наводиться по “Кропиві” і дуже гарно працює. Його зараз будемо відправляти на вищу посаду, на командира розрахунку, щоб людина відповідно займала те місце, де він більше користі принесе”, — говорить сержант.
“Хайтек”, що рятує життя
Цього ж дня відбулися випробування нового девайсу – самохідного шасі, що лагідно називають “возиком”. Це наземний дрон із ношами на гусеницях, що рухається зі швидкістю пішохода, призначений для евакуації поранених або ж доставки вантажу там, де не пройде людина. Він має просте дистанційне керування, яке не потребує спеціальної підготовки — щоб навчитися достатньо 10-15 хвилин. Дрон має місцеве походження — його зробили у Слов’янську. Про це нам розповів відповідальний за випробування боєць із позивним Полтава:
“Ми його випробовували тут на косогорі, дуже крутий! Виїжджає, з’їжджає, все досить добре… Перевага в тому, що воно невелике, нетяжке, його можна перевозити в автомобілі, навіть, в якомусь пікапі. Воно складається, має підвищену прохідність. Максимальне навантаження, передбачене розробниками, до 120 кг. Ми тестували десь 100 кг, по навантаженості воно показало себе добре. Але є певні недоліки, тобто якщо використовувати його в полігонних або бойових умовах, де багно, пісок, трава висока, то потребує ще певних технічних доробок для захисту ходової частини, щоб вона надійно працювала. Евакуація і підвоз БК – це додатковий ризик особового складу, особливо в “червоній зоні”. Шасі непогане в цілому, але ще деякі технічні доробки його зроблять ще краще”, — каже випробувач дрона.
Окрім наземного, на полігоні працює повітряний дрон. БПЛА виконує подвійну функцію: дає можливість відпрацювати взаємодію штурмовиків та аеророзвідки, а також фільмує процес згори. Бригадні чарівники, замість купувати вартісні FPV-дрони, налагодили власне виробництво літальних апаратів та скидів до них.
“Безпілотні технології, які на сьогодні ми використовуємо, дають можливість не наражати на додаткову небезпеку особовий склад і знищувати ворога. Тому за цим, мабуть, майбутнє”, — каже Полтава.
“Нефотогенічна” зірка
Короткий світловий день добігає кінця — просимо дозволу зазнімкувати хлопців. Полтава погоджується легко, а от Володимир соромиться, мовляв, “нефотогенічний”.
Однак головний сержант опиниться перед об’єктивом журналіста не вперше. Адже журналістику вивчає його донька. Саме її ролик, на якому зафільмовано неочікуваний приїзд батька з війни, свого часу, “підірвав” мережі. Володимир згадує:
“Я прийшов на 3 дні був додому, і ніхто не знав. Я приїхав просто за машиною, ми забирали машину і везли назад на бойові. І вийшло, що іменно в ту область, де я живу. І я зайшов в двір, син якраз на самокаті, вертався з англійської. Він не знав, що я вдома. Ну і мала типу зняла, кинула в інтернет, там пес лабрадор так на мене пригає. До мене дзвонили із Франції, з Єгипту, якісь журналісти інтерв’ю хотіли взяти. Я казав до дочки, о, ти знімала, ти і давай інтерв’ю! Але 9 з половиною мільйонів було переглядів. По телевізору довший час показували в новинах”.
Після короткої фотосесії військові повертаються до буденних справ полігона. Вільного часу вони практично не мають, адже надто багатьох війна змушує опановувати не лише невластиві, а й небажані знання та навички.
Ми вчимося живемо у реаліх, де діти вміють відрізнити приход від виходу і балістику від “шахедів”, а студентам та людям передпенсійного віку доводиться ставати до зброї, долати негоду і втому, перемагати, і зрештою, розривати інтернет сценами повернення до найрідніших.
Текст i фото: Олена Максименко
