Навчання між боями. Як «Холодноярівці» вишколюють бійців біля лінії фронту
«Трьохсотий» знімає з ноги турнікет і бадьоро зістрибує на землю з кузова «ельки» (Mitsubishi L200). Його «місія» виконана, можна перекурити і попити води. На штурм ворожого окопу тим часом заїжджає наступна група.
Як кажуть, війна – це машина, яку збирають на ходу. 93 ОМБр «Холодний Яр» наразі вивели з передової, однак недалеко. У неофіційних розмовах хлопці кажуть – наказ повернутися очікують із дня на день. А вільний час використовують для навчання.
«Броня – вантажимось на броню, висипаємося, – інструктує командир бійців, яких лагідно називає «олівцями». – Перші двоє залітають з боєм. До першого перехрестя, блядь, хрестоподібного. Друга пачка, яка зістрибує, це кулеметник…»
«Пі*ари можуть самоліквідовуватися!» – попереджає інший інструктор.
«Да, вони такі, сука б*ядь! – погоджується перший. – І не треба, якщо пі*ар буде намагатися з окопа улітати, намагатися б*ядь його в небі дістати!»
«То його душа відходить!» – докидає один із військових.
«Саме головне – шарікі здєсь!» – відпускає хтось двозначний жартик.
Роль ворога, що утримує окоп, відіграють надувні кульки. Вони лопаються, іноді не дочекавшись своєї кулі, або ж відлітають, підхоплені вітром. Аби запобігти цьому, їх намагаються закріпити до землі стеблинами трави. Рожеві, жовті, такі недоречно-радісні звичні елементи свята розкидані по окопу у максимальн оскладних і підступних місцях – там, де окоп звертає.
«10 хвилин перекуру, потім до занять!» – звучить команда.
Кілька груп одна за одною відпрацьовують один і той самий сценарій. Вони мають доїхати на «броні» до ворожого окопу, створити димову завісу, висадити десант. Військові пояснюють: в реалі до таких окопів підходили би пішки, бо з «он тієї посадки «беху» би зразу підбили з РПГ». Далі відбувається штурм окопу. Один чи двоє прикривають на вході; так само на прикритті лишаються люди на перехрестях.
Військові співпрацюють із дроном. Пілот сидить на вихідній позиції та підказує в рацію:
«Маг, Маг! Справа в ячейці – два підари! Пристрелюйте!»
Згори вздовж окопів ходять інструктори та вказують на помилки: «Командир групи не може іти першим!» Адже якщо його буде вбито чи поранено, група лишиться без координації.
«Ні, ти не можеш лишити перехрестя!» – кажуть вони бійцю, коли той поривається допомогти з евакуацією пораненого.
Евакуація – також обов’язкова частина сценарію. Інструктор дає команду «У вас «300», а власне пораненого та характер поранень визначають самі бійці. Здебільшого обирають легкі поранення в кінцівки, аби від сам міг пересуватися. «Поранений» починає з ентузіазмом стогнати і лаятись. В одній групі вирішують відіграти поранення в шию і втрату свідомості.
Така ситуація вимагає значно більшу кількість людей на евакуацію. Доводиться висмикувати одного з кулеметників, що чатує на вході в окоп. Далі викликають «броню», знову створюють димову завісу, вантажать «300-го» і застрибують самі, та повертаються на початкову позицію.
Тренування відбувається у полі Донеччини, неподалік від лінії фронту. Серед бур’яну стирчать поодинокі жмутки жита та соняхи. За посадкою – поле для тренувань іншої бригади. Вибухи навчальні змішуються із цілком реальними, трохи на віддалі.
В повітрі стоїть липнева спека. Попри це, хлопці входять у роль, завдання виконують із ентузіазмом. Уже «взявши» «ворожий» окоп, шукають тінь, сьорбають воду та енергетики, курять. Дехто обідає.
Один із військових взяв із собою котеня. Улюбленицю звати Жасмін, і вона весь час намагається деремнути в СЗЧ. Один раз їй це таки вдається, і хлопці довго і зосереджено виловлюють малу із чагарника. Для неї обрізають денце пластикової пляшки і дають напитися.
У бригаді багато новачків, геть юних хлопців, нещодавно мобілізованих. Командири розповідають – деякі з них уже встигли сходити на бойові.
«Сьогонішнє заняття – скажімо так, якщо тут 5 балів, то на 4, – коментує роботу «олівців» інструктор із позивним «Пчьола». – Все одно десь фосмажорні виникають якісь обставини, що треба їх вижимати, напрацьовувати. Десь щось відстає, десь щось поспішає. Треба все налагоджувати, і щоб вже на автоматизмі все працювало. Тобто поки шаблон працює».
Якщо раніше бригада працювала в обороні, то зараз доводиться опановувати навички штурму.
«Ні, це просто піхота, – коментує Пчола призначення підрозділу. – Та я так розумію, що у нас воно даже сапери вже штурмові. Хлопці виконують уже те завдання, яке, воно, до них і не стосується. У нас як-то, ну, що піхота, що штурмуюча група, вже воно все перемішано».
Він говорить – поки є час, потрібно навчатися. Напрацьовувати, відточувати до автоматизму шаблони, які в бойових умовах дозволять виконувати правильні дії, майже не задумуючись.
«Це все новенькі, так, – говорить він про учасників навчального штурму. – Вони мотивовані, відмінно, ніхто не скаржиться. Бо буває, кожен день працюємо, ніхто не підходить, не говорить, що ми вже щось заїбалися нахуй. Їм щось нове даєш, і вони це нове пробують, за*обуються, але все одно працюють і виконують, і пробують це виконувати на відмінно. Тобто на «від’ї*ись» вони не працюють. Інтерес в тому, щоб у них була злагодження, команда. Тобто сьогодні ми піднімали дрон, взаємодія з дроном, просування по окопу з евакуацією 300-го на броні».
Ті, хто вже мав бойові виходи, допомагають тим, у кого це ще попереду.
«Б*ядь, там, сука, поле, придурки!» – кричить він бійцям, котрі запустили сигнальну ракету.
Він пояснює – бої в полі значною мірою залежать від особливостей місцевості і рельєфу. Набагато складніша історія – це бої у місті:
«Там не організовуються. Там дають кусок, б*ядь, там зазор, і от цей зазор, б*ядь, намагаєшся закрити, своє удержать там. Там міняється буквально кожні 5 хвилин щось. Тобто тобі один приліт з РПГ в окно і мінус 5 «карандашей», і у тебе справа вже сусідів немає. Їх там штурмують, і тебе треба йти на виручку, не давати їм туди проскочити, поки ті евакуюються. Та там, б*ядь, ці в рацію крики постійно 200-300 вообще пи*дець, морально так давить. Ну, нічого, ми це стараємось, якби у вузол це дєло скрутити».
Стрілець із позивним «Шиша» довго соромиться коментувати, мовляв, він недостатньо красномовний. Чоловік родом із Донецька, за час служби в бригаді мав уже 4 поранення. Одне з них – у шию, були пошкоджені зв’язки, доводилось довго лікуватися, мігруючи з лікарні в лікарню. У цивільному житті займався будівництвом, працював у Києві на заводі Ковальської. До того займався чоботярською справою.
«Зачистка окопов, уніжтоженіє… як, противника! – коментує він сьогоднішню навчальну задачу. Зачистка окопов, в основному вриваємося, штурмуємо. Зараз війна на нову стадію переходить, то ми в основному обороняли, захищалися. А тепер прийдеться постійно штурмувати – під’їзди, дома, підвали… Приватні сектора. По лісах бігати, міни шукати. Навчаємо мінній справі, саперній – таке. Коротше, тут велике поле…»
Бійці шикуються, перевіряють зброю. Отримують фінальні зауваження від інструкторів. По тому розсортовуються по машинах і повертаються на свої місця дислокації.
Навчання військових стали навчанням і для нас. Шкода лише, що в умовах реального бою «трьохсоті» не встають так легко після зіткнення, а ворог не може сам по собі злетіти в небо чи самоліквідуватися.
Текст: Олена Максименко
Фото: Андрій Дубчак, Олена Максименко
