Між «Мордором» і «49-ма сходинками Шаоліня». Як воює 93-тя бригада під Докучаєвськом
Розпечене повітря над териконом прийшло на зміну сильним зливам. Затопило окопи та бліндажі – з’ясувалося, що захисну плівку на стелях погризли миші. Бійці 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» спершу потерпали від однієї стихії, тепер – від іншої. Попри те, що показник термометра переповзає позначку «+30», подекуди на дорогах та в траншеях доводиться долати багнюку – наслідок «потопу». Шарами засохлої грязі вкриті й спальники та взуття, розкидані на просушку на кожній позиції.
Терикон
Тут наші бійці «ділять» один терикон із противником. Лінією розмежування є своєрідна ущелина з водою. Із бійниць добре видно окупований Докучаєвськ та позицію ворога з промовистою назвою «Мордор». До окупантів тут близько пів кілометра. Якщо дивитися в бінокль чи ТР, добре видно навіть фактуру стін на будинках.
Пейзаж для Донбасу характерно промисловий: підприємство, на яке відкривається вид, – це Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат.
Саме з Докучаєвська у 2015 році бойовики вчинили артобстріл блокпосту під Волновахою, внаслідок якого загинули цивільні пасажири автобуса.
Ліском, де ми проходимо, тягнуться дроти. Хлопці-зв’язківці супроводжують нас до позицій.
«На зв’язківців навіть міни не спрацьовують, коли на них наступаєш! – жартує боєць із позивним «Сава». – Тако дивиться – хто там? А, зв’язківець – ну його нафіг, не буду вибухати!»
«Тапіки» (військово-польові апарати ТА-57), якими вони тримають зв’язок, в рази старші за багатьох бійців. Як і «ІППшки» (індивідуальні перев’язувальні пакети) в тактичних аптечках.
«Ну й що! – реагують вони на моє обурення. – І танкам у нас багатьом теж більше 30 років! Працює – і добре!».
Є, звісно, в підрозділах і сучасні «мотороли», але перевага «тапіка» – в надійності і захищеності.
Траншеї подекуди нагадують лабіринт, і, щоб не заблукали, доводиться прискорюватись, аби не втратити з поля зору провідника.
«Філософ»
Ігор із позивним «Філософ» саме риє одне з відгалужень «лабіринту». Попри спеку й твердий ґрунт, боєць копає натхненно. На відміну від сором’язливих побратимів, він не «віднікується» від прохань про коментар: мовляв, а що мені, я і в кіно свого часу знімався – ну, щоправда, в епізоді…
Він тут найстарший боєць, тож розмова не обходиться без рефлексій про вихід на пенсію.
Філософ до війни ким тільки не працював, а крайня робота – юрисконсультом на заводі. Потім – мобілізація у 2015-му, далі – контракт із ЗСУ.
«Позивний… То в результаті помилки сталося, – пояснює Філософ. – Це ще в мобілізацію із хлопцями сиділи тут. Якось сімейні справи зачепили… Молодий чоловік, до 30 років, скаржився на відносини з дружною. А я ж уже дядько з сімейним досвідом, двічі одружений, дітей двоє. Ну, щось там йому порадив, я не пам’ятаю – начебто і проста ситуація. Він так зрадів! «О, – каже, – я так і зроблю! А ти прямо філософ! Будеш «Філософом!» Ну, я йому не став казати, що тут правильно було б казати – «сімейний психолог». Але так от «Філософом» і залишився».
Наразі посада пана Ігоря в підрозділі – старший стрілець, та за потреби виконує обов’язки командира відділення, в разі відсутності штатного командира.
Вдома Філософ намагається поменше говорити про війну, щоб не турбувати рідних. Та одного разу дружина почала розпитувати, чи траплялися на війні смішні випадки.
«Бувало!» Якраз минулу ротацію в Золотому стояли. Ну, а противник – за 170 метрів від нас. Скажімо так, дуже близько. Ми там одне одного бачили, як висовувалися. І наші хлопці їх весь час підпалювали – запалювальними, трасерами. Наші підпалять – вони гасять. У них здоровенні покришки були, не знаю, від КамАЗів, вони їх викладали. Покришки горять, ну, їх примудряються якось гасити, хоча їх постійно обстрілювали… І тут якось перестаралися, запалили сухостій перед нашими позиціями. Я чую, як стріляють, як це все відбувається, бачу, як горить цей сухостій перед нами. Хто ж знав, що так станеться! Загорілася сама позиція. Все ж було без якогось розділу. Ну, горить – зараз погасять… А тут такий вибух стався! Колоди лежали, й одна як підлетить! Дивлюся – летить, крутиться, зараз упаде… Позаду нас кулемети стоять. Так між нами вона – «шльоп!», ця колода. Таке відчуття, наче мінометами обстріляли – серйозним калібром. «Оце, – кажу дружині, – сепари посміялися з нас! Самі себе підпалили, самі себе підірвали!» Дружина каже: «Да! Смішна історія! Дуже смішна!..»
Найдовше Філософу доводилося стояти під Авдіївкою, ще в складі іншої бригади.
«Два з лишнім роки, тільки у відпустки виїжджав, по десять днів давали, – згадує солдат. – Авдіївський ліс віджали у сепарів. Ну, тут не моя заслуга, я там не з самого початку… Але, наприклад, наш бліндаж був у колишньому бліндажі сепарів! Так потроху, потроху їх відтиснули до Яснуватої».
«У Станиці Луганській був іще по мобілізації. Під Жолобком середня ротація була теж така цікава. Скучати не доводилося», – розповідає досвідчений боєць, який зараз несу службу під Докучаєвськом.
Обід із кошенятами
Кава, обід і коти – те спільне, що є на кожній позиції. «Ви вчасно, в нас саме обід!» – радісно повідомляють нам на позиції 93-ї. В меню – суп, голубці, кава.
«Кіт! Вставай життя жити, вже перша година!» – розштурхує одного з пухнастих пресофіцерка бригади Ірина Рибакова.
Традиційно, на кожній позиції гостя намагаються «ощасливити» кошеням. Діалог відбувається за звичною формулою: «Бери собі, в нас таких чотири штуки!» – «Дякую, та куди ж мені…»
Сходи
Шлях до наступної позиції називається «49 сходинок Шаоліня».
«Там 50! Просто остання сходинка трохи менша!» – виправляє інший боєць.
Схил терикону встелений ящиками від б/к; дошки з уступами утворюють круті сходи. За фізичним навантаженням підйом цими сходинками дійсно тягне на тренування у славнозвісному монастирі.
Сучасні «монахи» «Холодного Яру» регулярно «тренуються», бігаючи по технічну воду до діжки і назад.
«Кіт»
На верхівці терикону в заростях сидить боєць із гвинтівкою і позивним «Кіт». Він не особливо криється, проте завмер і майже злився з ландшафтом. Помічаємо Кота лише тоді, коли один із військових вітається з побратимом.
Кіт – марксмен, тобто піхотний снайпер, який спеціалізується на влучній стрільбі на малій та середній дистанціях і є частиною свого підрозділу. Однак, оскільки офіційно в ЗСУ посади марксмена немає, Кіт числиться стрільцем-снайпером.
Кіт родом із Дніпропетровщини, професійний військовий. Ще у 2005 році їздив із миротворчою місією в Ірак. Із початком російської агресії був мобілізований в 74-й розвідбатальйон, пізніше підписав контракт із 93-ю.
Марксмен згадує, як одного разу бойовик показав у його бік непристойний жест, «про який потім пошкодував».
Кіт показує новеньку гвинтівку українського виробництва «Зброяр», хвалиться хорошою оптикою. Але й зізнається, що не проти повернутися до цивільного життя.
«Узагалі, в війні веселого як такого нічого немає, – говорить стрілець. – Так, з’являється багато побратимів, багато всього, але… Не знаю… Хотілося б повернутись до мирного життя. Відновитися. Піти працювати. У мене спеціальностей вистачає – я і муляр, і шахтар. Тож можна було б піти по старих професіях, які в мене раніше були. До війни».
Відносна «тиша»
Бійці розповідають: зараз на позиціях відносні затишшя, хоча про повне припинення вогню, звісно, не йдеться.
Втрати найчастіше втрати стаються, коли людина розслабляється і втрачає пильність. Мовляв, якщо пів року стоїш на одній позиції, перестаєш «параноїти», а отже, і дбати в якийсь момент про безпеку.
«Зараз тихо, – визнає Філософ. – Ну, слава Богу. Хто знає, як далі буде. Поки ситуація стабільна. Ми робимо окопи. Чим глибше закопаєшся, тим ціліший будеш. У всякому разі можна ходити тепер, не згинаючись».
«У порівнянні з попередніми роками зараз більш стабільно, тихіше, – описує Кіт ситуацію саме на цій позиції. – Так, звичайно, є простріли. Але вже більш іде до затишшя».
«Проти нас є і місцеві, є і російські війська», – визнає марксмен.
…«Відносну тишу» я чула вночі. Противник обстрілює позиці ЗСУ з артилерії, вибухи чути навіть у прифронтовій Волновасі. Нічого особливого, штатна ситуація. Війна триває.
Поїздка репортерів Донбас Фронтлайнер на Донеччину стала можлива за технічної підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи EU4USociety.
Матеріал відображає позицію авторів та не обов’язково відображає позицію МФ «Відродження» і ЄС.
Оригінал опубліковано на сайті: https://novynarnia.com
Текст : Олена Максименко ; фото: Олена Максименко i Андрій Дубчак
