Саморобний «Град-Партизан» батальйону Айдар. Війна і літо під Бахмутом
У військових є приказка: «Якщо це безглуздо, але працює - значить це не безглуздо». Досить часто вона стосується і саморобної зброї та боєприпасів. В умовах, коли довго чекати українських індустріальних та західних зразків озброєння, волонтери та інженери почали продукувати та удосконалювати наявні зразки.
Один із таких прикладів – саморобний «Град-Партизан» на базі легкового позашляховика. Його зараз активно використовують досить багато артилерійських підрозділів. Серед них – артилеристи батальйону «Айдар» на Бахмутському напрямку.
У такої саморобної модифікації «Граду» є певні переваги перед стандартним варіантом. «Ціна питання» на переробляння з цивільного позашляховика – усього 160 тисяч гривень.
Далекобійність «Партизана» – до 40 кілометрів. Висока точність ураження цілі, навіть у порівнянні зі стандартним бойовим «Градом».
Малопомітність і швидкість. Машина швидко під’їжджає майже впритул до лінії, відстрілюється і швидко йде з небезпечної позиції. Вона не настільки «велика» ціль, щоб ворог залучав вагомі ресурси на її знищення.
Вражаючи цілі та позиції на далекій відстані від лінії фронту, «Партизан» має високий психологічний ефект і тримає ворога у напрузі.
Град «Партизан» – підготовка
Град «Партизан» стріляє
На позиції для стрільби все відбувається дуже швидко, бо ворожі дрони можуть побачити машину і передати координати для удару ворожої артилерії або атакувати за допомогою дронів-камікадзе «Ланцет», які часто направляють в тили українських позицій саме для знищення далекобійної артилерії.
Над позиціями росіян висить дрон, якій зафіксує місце влучання ракети та передасть інформацію командиру на базі. Він по закритому каналу спрямовує інформацію команді бойової машини.
Згідно проєкту, «Партизан» мав три направляючих для стрільби. Але під час одного з виїздів, у процесі стрільби, направляючу зірвало з машини. Тож наразі система робить два постріли і чекає на додаткову направляючу.
На базі чекає командир «Чичен». Побачивши, що фотографуємо його у шортах, жартує, що будуть сміятися. Але це частина життя. Літо, спека, і багато щоденної бойової роботи. На формальності просто немає часу. Тут треба воювати і жити швидко.
«Чичен» повідомив команді, що потрапили влучно. Усі були задоволені.
Під час розмови з «Греком», я запитав: «Що ти відчуваєш, коли знаєш, що влучив?».
Відповідь була дуже правдивою.
– Відчуваєш ейфорію, коли потрапляєш. Але давайте речі називати своїми іменами, якщо так грубо взяти, то ти ж радієш тому, що фактично вбиваєш людей… Але ж не ми, а вони прийшли до нас! І наше діло праве. І не треба дуже заморочуватися цим.
Незабаром надходить інформація про виявлення нової цілі, і командир дає наказ на виїзд і бойову стрільбу. Підрозділ за лічені хвилини збирається і виїжджає. Я лишаюся з командиром та аеророзвідниками на базі.
Ми повечеряли макаронами «по-флотськи» від «Моряка» (були дуже смачні!). Подякували хлопцям та командиру і поїхали додому.
Вечір був тихим і теплим. Якби не періодичні звуки артилерії на відстані, то про війну якось і не хотілося думати.
У одному з населених пунктів по дорозі побачили дівчат, які йшли з річки, вирішили заїхати на хвилинку мирного життя.
Текст, відео та фото: Андрій Дубчак
Ми – репортери на фронті та біля нього.
Frontliner – незалежне репортерське інтерактивне медіа про військовий конфлікт та гібридну війну РФ проти України. Наша ідея - показати вам повну картину того, що відбувається – війну, військових, цивільних, соціальні настрої, проблеми і позитиви.