Данило Бумаценко

Репортер. Друкується в журналах «Reporters» та «Локальна історія». Писав для медіа «Свідомі», «UAnimals», «Свій дім» та інших. Працює переважно з суспільними темами. Пропагує суб’єктивну журналістику. Наразі займається книжкою для видавництва «Лабараторія». Закінчив бакалаврат в Київському національному університеті театру, кіно і телебаченні імені Івана Карпенко-Карого.

Хто вселив страх у серце шахтаря з Донеччини?

Мій дід Анатолій помер, але так і не впустив у себе Україну. Навіть переживши російську окупацію, він пішов зачарованим “рускім міром”. Більшу частину життя дід був шахтарем, жив на Донеччині. Там у нього був дім, була сім’я. Не бідували. На зламі часів, коли радянська економіка почала перетворюватися на українську, як більшості, стало складніше. Завдяки взаємній підтримці родина пережила той період, знову прийшов час відносного достатку. Зв’язок мого діда з моєю матір’ю, увірвався, коли виявилося, що росіянин Анатолій став батьком українки Ірини. Він не зміг прийняти цього. Якщо колись дід сумнівався в існуванні українців, то з часом він став ненавидіти “бандерівців”. З цією ненавистю та в страху він помер у Полтаві. Історія мого діда – не унікальна, навпаки, вона типова для великої частини старшого покоління в регіоні. Такі зламані долі стали камінцями у стіні, яку Росія десятиліттями намагається звести між Донеччиною та рештою регіонів України. Далі описаний приклад моєї сім’ї показує в деталях як це відбувалося.