Батальйон «Карпатська Січ» на позиціях: не пережити, а виграти війну

Коли війна починалась, «Білий Джек» займався активізмом і волонтерством. В рамках ГО «Студентська Свобода» проводив роботу зі студентами: тренінги, семінари тощо. І звісно допомагав «Карпатській січі». Чоловік розповідає про ті часи:

«Я безпосередньо в зону бойових дій не їздив, моя ділянка роботи була організаційна – спілкування з підприємцями, з небайдужими громадянами, маскувальні сітки, продукти харчування – все, що можна, залучали, передавали, організовували. Я комунікував з заступником командира, Володимиром Стаюрою. Він їздив на фронт, а мені виставляв задачі. Коли почалася широкомасштабна, на жаль, на той момент Стаюри не було в живих, я почав напряму взаємодіяти з командиром батальйону Олегом Куциним. Почав возити машини з-за кордону. А в травні Олег каже:

«Карпатська Січ» стає офіційною військовою частиною, і тому допомога волонтерська – то добре, але потрібні кадри

Ігор погодився. Оскільки бойового досвіду і підготовки навіть рівня військової кафедри він не мав, то почав із посади діловода штабу. За ці роки він пройшов шлях від солдата до офіцера. «Джек» згадує: єдиною підходящою для війни навичкою виявилося водіння.

«Я з 2007 року маю посвідчення водія і впевнено їжджу на будь-яких машинах: ліворуких, праворуких, автомат, ручна коробка. На війні реально багато людей не мають навиків водіння. Ми стикнулися з тим, що це проблема, коли приходить п’ятеро хлопців, і ніхто не вміє їздити на машині. Був старшим водієм, куди потрібно, заїжджав, вивозив будь-які вантажі, БК, ротації», – розповідає Ігор.

Згодом він став сержантом із матеріального забезпечення. Попри більшу відповідальність, основна робота не змінилася – так само доводилося виконувати функції водія. А іноді й заміняти людей на позиціях піхоти, через кадровий голод. Військовий пояснює, що доводилось бути універсальним солдатом:

«Є позиція, потрібно, щоб там працювало четверо. А є двоє. Бувало, що кухар заходить на позицію, бо потрібно. Робота на позиції – це ж не означає, що ти 6 днів стоїш і стріляєш по ворогу. Це подекуди копати, спостерігати в тепловізор. Деколи і стріляти доводилось, якщо ворог по тобі відкриває вогонь, ми відкривали у відповідь. Це нормальна ситуація, і кожен це повинен вміти, знати і робити», – переконаний «Білий Джек».

Командна робота

Тоді «Карпатська Січ» працювала у лісах і посадках під Лиманом. Разом із солдатами заходив на позиції і заступник з морально-психологічного забезпечення, і командир роти. В батальйоні посада офіцера не означає можливості відсидітися в теплому місці. «Білий Джек» пояснює: у бригаді діє принцип командної роботи, якщо доцільно, то на позицію висунуться і офіцери, а без зайвої потреби і солдата не відправлятимуть туди, де є загроза для життя.

Було -20, це 3-4 дні. Я спав у касці, в броніку.

Ігор переконаний, що робота на піхотних позиціях складна, однак не критична. Він зауважує, що колись не уявляв, як можна жити при 20 градусах морозу в окопі, поки не спробував:

«23-й рік, і якраз в нас були хороші позиції в лісі, мороз. Я заходив, і в нас було -20, це 3-4 дні. Я спав у касці, в броніку, і в принципі це не є великою проблемою. Ти до того адаптовуєшся, привикаєш, і це більше психологічний бар’єр. А потім такий вже на третій день думаєш: «Блін, і нічого, можна і спати в касці». Ну, нормально. Працюємо», – говорить чоловік.

Зараз на позиції заїжджає менше через завищені ризики кожного переміщення. Лише коли є необхідність. Його ділянка роботи – це організація, контроль кожної позиції, коли хлопці виїжджають і заїжджають, залучати забезпечення. Будь-які задачі, починаючи від того, щоб у бійців була вода і БК, закінчуючи контролем їх фізичного і морального стану, за потреби організувати медичний супровід. У його підпорядкуванні понад сотня людей. Тримати «руку на пульсі» кожного непросто.

Мотивація як ресурс

Особливість підрозділу – його добровольче походження. У «Січі» не бракує тих, хто воював – із перервами – з перших років війни. І це не лише про досвід, а й про загальну атмосферу в батальйоні. Ігор розповідає, як цей фактор впливає на ефективність:

«В нас інша мотивація, ми були створені як добровольчий підрозділ, і оцей кістяк добровольців, які прийшли, в першу чергу, виграти війну, які відчувають, що вони народжені для війни, а не оці, що їх притягнули за вуха».

Наша відмінність у тому, що більшість людей – вмотивовані, які хочуть щось робити.

Однак станом на зараз і мотивація стає дефіцитним ресурсом – чимало добровольців наразі втрачають боєздатність, і на їхнє місце приходять новачки, не завжди «заряджені» працювати на перемогу. Їм бракує усвідомленості, і їх доводиться переконувати. Військовий зауважує, що зброю, техніку і кошти знайти можна, а от відшукати людей, готових воювати, тяжче:

«Хтось хоче швидше додому, бо в нього дитина, той хоче бджоли розводити, той хоче наркотики вживати, а тут не можна… І кожному потрібно пояснювати, що друже, якщо не будеш вкладатися в перемогу, рано чи пізно до тебе постукають. Тобто ти сидиш у своїй хатинці з кумом п’єш самогон. І якщо не вигравати війну, до вас приїдуть, кума на Сибір, тебе розстріляють, самогон заберуть і нічого класного не буде. Це може бути не зараз, а через 3 роки, через 5, через 15. Поки війну не виграємо, розслаблятись не можна», – наголошує «Білий Джек».

Водночас навіть ті, хто не прагнув воювати, зрештою воюють і, хоча й без запалу, та чесно виконують свої обов’язки.

Дані наземної розвідки

Автівка звертає углиб провулків на околицях міста і паркується біля хати розвідників. Хлопці неговіркі – їм от-от на вихід. Ігор роздає їм хімічний захист. На питання, чи траплялися хімічні атаки у їхній зоні відповідальності, нервово сміються та кажуть, що поки не було. Але на сусідів зліва і справа час від часу щось скидають, тож краще бути готовим.

Все тримається на дронах, але 20-30, подекуди і 40% інформації все-таки потрібно взяти від людей.

Їхні позивні – «Кольщик» і «Яструб», їхня зона відповідальності – околиці Торецька. Специфіка роботи – піша розвідка. Ігор пояснює, що ці розвідники дають інформацію саме з землі:

«Зрозуміло, що зараз все тримається на дронах, але 20-30, подекуди і 40% інформації все-таки потрібно взяти від людей, які можуть зайти, побачити, відчути. Багато моментів все одно не можуть замінити людський фактор. Хлопці заходять в самі складні точки, спостерігають, доповідають, знищують ворога. Спланували роботу – вони сьогодні на 6 діб заступають. Далі моя ділянка роботи – контроль, що в них відбувається, якщо, не дай Боже, поранення чи загинув, зразу лікування, і мені з командиром роти потрібно швидко приймати рішення, чи є хтось на заміну, чи нам буде потрібно виконувати цю ділянку роботи. Байдуже, чи поранений, чи захворів, потрібно тримати ділянку фронту, щоб ворог не прорвався», – запевняє Ігор.

Розвідники трохи соромляться камери – мовляв, «не при параді». Ситуацію у зоні відповідальності характеризують стисло: «Кожну секунду вас хочуть вбити».

«Кольщик» на дозвіллі, між бойовими виходами, згадує свій цивільних фах майстра татуювань, клієнтів тут не бракує. «Яструб» каже, що собі хоче зробити татуювання з Донецькою стелою на в’їзді в область. Ця стела стала ще одним символом і знаковим місцем для тих, хто боронить Донеччину.

Читати також: Штрафи крупного калібру. Як працює бойова бригада патрульної поліції

Хлопці курять, тиснуть руки. Авто рушає далі. Виїжджає за місто. Дорога на Торецьк порожня, хитромудрі насипи зробили її змієвидною. У селищі між Костянтинівкою і Торецьком ще лишилося декілька цивільних, однак більшість мешканців носять «піксель». Для одних це місце перепочинку, для інших – бойова позиція, тож треба деякий час, аби звикнути до постійних «виходів» САУ.

Небезпечна екскурсія в Торецьк

Біля наступної хатки, де паркується Ігор, стоїть авто, що скидається на «музейний експонат». Виявляється, що це адаптований під фронтові умови баггі. Він мало схожий на своїх «родичів», призначених для розваг туристів. Нагадує радше химерну машину зі «Скаженого Макса».

Якщо шукати позитив, то ми їх заманили в Торецьк, і тепер контролюємо. А якщо не шукати, то у нас втрачено ще одне місто.

Господарі «Мєлкій» та «Бом» запрошують всередину та заварюють запашну каву в гейзерній кавоварці. Вони їздять на М-113, в народі – «Емка». Таке собі «таксі на нуль» – бронетранспортер на гусениці американського походження, яким здійснюють ротацію піхоти, евакуацію поранених і загиблих, довіз боєкомплекту та провізії.

Звідси до ворога менше 8-ми км. М-113 – одна з пріоритетних цілей для ворога, тож її намагаються вразити при кожному виїзді. Машина вміщує 11 пасажирів та екіпаж з двох людей.

За словами водіїв «Емки», від Торецька наразі лишилися самі руїни. Ще одне місто-привид. «Білий Джек» намагається знайти хороші сторони ситуації:

«Якщо шукати позитив, то ми їх заманили в Торецьк, і тепер контролюємо по периметру. А якщо не шукати, то у нас втрачено ще одне місто, і що зробиш. В Торецьку тупо вже нема що робити. Лізуть як мухи, з усіх сторін», – говорить військовий.

Хата здригається від чергового «виходу» зовсім поряд. У відповідь на запитання питання, чи тихе тут місце, військові сміються – де ж тут тихо, коли село розбирають повністю, і «поорані» всі городи.

Іноді в селі та околицях забирають трофейні дрони противника, однак сьогодні у хлопців інший улов: впольований фазан, котрого вони планують приготувати. «Мєлкій» любить куховарити.

Що може витримати «Емка»

Наступний пункт призначення – ангар, де «Емкам» роблять «апгрейд». Механік-водій «Валік» сидить на даху М-113, вірніше, на металевій сітці, і вдоволено затягується цигаркою. Приїзд гостей – привід перепочити.

За його словами, машина витримує міномет 80-го калібру, гранати, які скидають дрони, а також FPV, хоча останнє – неточно. «Прилітає» по них у кожен їх виїзд, а виїздів іноді буває по 6 за ніч. Жартує, мовляв, щоразу заїжджаємо і виїжджаємо з салютами. Майже кожен прильот по машині означає легкі контузії у пасажирів.

Тому зміцнюють сітку від скидів. В хорошому стані «Емка» може розвивати швидкість 70 км на годину, однак та, на якій сидить мехвод «втомлена», вона за годину долає 20 км. Середня швидкість такої машини – 50-55 км на годину.

Коли про Російську імперію як таку не буде відомо, тоді це буде перемога.

Ігор уточнює у хлопців нагальні потреби й обіцяє невдовзі підвезти продукти. Зокрема корм для собак. Час повертатися. У відповідь на запитання про бажану перемогу він говорить:

«Абсолютне знищення Російської імперії. Коли про Російську імперію як таку не буде відомо, тоді це буде перемога. А так ситуативно можемо десь зупиняти цю війну і так далі. Це довгий марафон. Можливо, ми встигнемо це зробити за 5, за 10 років. Світ дуже динамічний», – зазначає «Білий Джек».

Авторка: Олена Максименко