Текст: Ольга Куршевська; Фото: Данило Дубчак, Андрій Дубчак
Тендітна дівчина чистить кулемет і заливає в нього воду. Вона розповідає: «В мої обов’язки входить заправити кулемет, добавити в нього воду, розібрати, зібрати, злити воду та доставити зброю на бойові позиції». Вивчати як працює кулемет дівчині довелося після того, як вона приєдналась до підрозділу «Бучанських відьом», який захищає небо Київщини від російських ракет і дронів.
Створити перші в Україні повністю жіночі мобільно-вогневі групи ППО Бучанська громада вирішила через демографічну ситуацію в місті. Під час окупації Бучі були страчені майже всі чоловіки, віком від 18 до 60 років, які не змогли виїхати. Загалом у місті були вбиті та закатовані більше 600 людей, росіяни розстрілювали мешканців Бучанської громади цілими сім’ями. Після визволення Бучі багато чоловіків з міста пішли на фронт, тому й виникла необхідність сформувати жіночій підрозділ добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ).
Наразі серед «Бучанських відьом» жінки різного віку, освіти, професій та життєвого досвіду. Втім, на службі кожна з них — боєць, зауважує начальник штабу Бучанського ДФТГ «Велес»:
«Хлопці сильніші, більш готові на якісь інтенсивні агресивні дії. Але дівчата вдумливі, більш самоорганізовані та більш відповідальні. Наші українські жінки — це козачки, які можуть дати фору багатьом оркам. Надів форму, ти вже не жінка і не чоловік, ти боєць. А боєць — це набагато більше, ніж жінка і чоловік. Ти людина, яка взяла відповідальність за себе, за країну, за людей, яких ти захищаєш».
Дівчата ходять на бойові чергування раз на три доби, що дозволяє їм поєднувати службу з цивільним життям. Серед «Бучанських відьом» є жінки, які, крім патрулювати повітряний простір, встигають виховувати двох чи трьох дітей та працювати на основній роботі. Бучанська громада повністю забезпечує ДФТГ амуніцією та зброєю, але бійці не отримують за чергування зарплату та виконують обов’язки з захисту неба на добровольчих засадах.
Дві нерозлучні подруги з позивними «Мала» та «Форсаж» разом вирішили приєднатися до мобільно-вогневих груп ППО. Дівчата разом тренуються заряджати, чистити автомати та кулемети, стріляти, патрулювати місцевість. Окрім служби в «Бучанських відьмах», вони працюють в лікарні.
«Мала», 26 років
«Мала» служить кулеметницею та швидко вправляється зі зброєю. Їй доводиться працювати з кулеметом 1944 року випуску, який ще бачив Другу світову війну. Дівчина лагідно називає кулемет «Максимкою» та говорить, що він, хоч і з минулого століття та має далеку від сучасної водяну систему охолодження, за умови належного догляду вправно стріляє.
«Мала» вже місяць тренується у «Бучанських відьмах», приєдналася до підрозділу ДФТГ, щойно довідалась про набір жінок для захисту неба. «Давно хотіла служити, так як в сім’ї дуже багато військових, але не можу піти в ЗСУ, бо працюю терапевтом в лікарні», — розповіла дівчина.
Додатковою мотивацією долучитися до мобільно-вогневих груп для неї стало важке поранення коханого, який підірвався на міні в Серебрянському лісі та втратив ногу. Хлопець підтримав її рішення піти добровольцем і сам планує після реабілітації продовжити службу в «Азові».
«Форсаж», 27 років
«Форсаж» працює в парі з «Малою», виконує обов’язки подаючого та водія. Під час повітряної тривоги дівчині необхідно швидко завантажити кулемет і доправити його на пускові позиції. Її позивний придумав зброяр, коли перший раз проїхався з нею, як із водійкою.
«Форсаж» вважає, що для мобільно-вогневих груп швидкість — це необхідність, оскільки шахеди летять дуже стрімко, та потрібно встигнути доїхати, щоб їх збити.
Рішення піти в підрозділ ППО дівчина прийняла місяць тому, з думкою захистити близьких для неї людей. «Нікому не хочеться, щоб в їхню квартиру прилетіло. У мене в Бучі брати, сестри, друзі, куми, похресники», — говорить дівчина.
«Форсаж» подобається приносити користь, вона каже, що задоволена можливістю поєднувати службу в ДФТГ з роботою анестезіолога-реаніматолога в Ірпінській центральній лікарні.
І «Мала», і «Форсаж» залишались працювати в медзакладі навіть під час боїв за Бучу та окупації. Нині вони радіють тому, що можуть поєднувати військову службу та основну роботу. Хоча й важко ходити на чергування і в лікарні, і в теробороні, але дівчата говорять, що вже звикли та впораються з усіма труднощами.
«Таяна», 41 рік
«Таяна» під час боїв у Бучі втратила чоловіка, який покинув роботу журналістом і пішов добровольцем в тероборону з першого дня повномасштабного вторгнення. Через постійний стрес, пов’язаний з бойовими діями, померла її мама, також загинув рідний брат її чоловіка. Під час окупації Бучі було знищено житло жінки та її батьків, вона залишилась без даху над головою. Після смерті рідних людей «Таяна» хотіла піти в ЗСУ, але їй відмовили в мобілізації, оскільки вона мала занадто сильну психологічну травму.
Зараз «Таяна» тренується у «Бучанських відьмах» і працює інспектором на водоканалі. Жінка говорить, що важко поєднувати роботу, чергування в ДФТГ та виховання 14-річної доньки. Проте найважче для неї не фізична втома, а нерозуміння людей. «Після того, як я пішла сюди, мені казали: «ти дурна», «у тебе діти», «нащо ти це зробила», «основна робота головніша, ніж захист держави». Я завжди розвертаюсь і йду від таких людей, бо захист держави — це найголовніше, що у нас є.
Вони не розуміють, що якщо не буде безпеки, то не буде основної роботи. Якщо не буде України, то не буде ні роботи, нічого не буде, і життя не буде. Завдяки таким як ми добровольцям, волонтерам, дівчатам і хлопцям, які на нулі, вони мають роботу, можуть спати, їхнє життя продовжується», — каже жінка зі сльозами на очах.
Для «Таяни» рішення долучитись до мобільно-вогневих груп пов’язане з особистим болем. Жінка каже, що тренування у «Бучанських відьмах» їй принесли полегшення після загибелі чоловіка, і зараз вона відчуває, що нарешті почала жити.
«Чері», 51 рік
«Чері» опинилась у «Бучанських відьмах» випадково, підвозила подругу на співбесіду до командира і вирішила теж долучитися до ДФТГ.
Зараз жінка виконує в підрозділі обов’язки оперативного чергового, патрулює територію та повідомляє про небезпеку. Паралельно «Чері» працює вчителькою математики та інформатики і виховує трьох дітей. Говорить, що важко буде, коли у вересні почнуться заняття в школі, але попри все хоче приносити користь громаді.
Попри важкі фізичні навантаження, «Чері» подобається у «Бучанських відьмах». Вона говорить: «Тут всі справжні, відчувається підтримка та допомога одне одному».
Жінка вважає, що кожен українець має приносити максимальну користь країні. «Якщо кожен буде по-справжньому дійсно цінувати і любити країну, не так, що моя хата скраю, а бути справжнім патріотом, то ми обов’язково переможемо. Потрібно не підставлять одне одного, а допомагать на своєму участку, як можеш», — розповідає «Чері».
Вона рада, що сім’я та друзі підтримали рішення піти служити у тероборону та вважає, що всі її учні будуть пишатися нею.
«Каліпсо», 31 рік, командир «Бучанських відьом»
«Каліпсо» прийшла в Бучанське ДФТГ найпершою, з неї почалась історія формування жіночого підрозділу. Тому вона і отримала командирську посаду.
Після початку повномасштабного вторгнення дівчина вивезла матір у безпечне місце та одразу взяла до рук зброю. «Каліпсо» спочатку працювала у групі швидкого реагування, патрулювала місцевість, перевіряла бомбосховища, щоб не були зачинені під час тривоги, долучалась до виявлення та протидії ДРГ. Зараз дівчина навчає нових добровольців, які задіяні в захисті неба Київської області.
До війни «Каліпсо» працювала начальником відділу сервісу дверних магазинів і адміністратором в ресторані. «Зараз у мене немає часу на цивільне життя. Я повністю присвятила себе роботі в ДФТГ. Було б класно, якби по всій Україні жінки могли захищати свої сім’ї. Ми працюємо як одна команда. Всі один за одного», — розповіла дівчина.
«Каліпсо» закликає інших жінок долучитись до «Бучанських відьом». Вона говорить: «У нас є зброя, але не вистачає рук, які б цю зброю тримали, тому ми весь час оголошуємо набір. Чоловіки бояться, що якщо подадуть документи в ДФТГ, то їх заберуть в ЗСУ, тому набираємо жінок».
За словами начальника штабу Бучанського ДФТГ «Велеса», наразі більше половини від особового складу підрозділу — жінки. Проте їхня кількість недостатня, потрібно продовжувати набір для повної комплектації «Бучанських відьом».
«Велес» пишається дівчатами, які долучились до мобільно-вогневих груп ППО і говорить: «Завдяки їм, більшість киян, наші бучанці сплять спокійно в своїх домівках і часто навіть не реагують на повітряну тривогу».
