Де навчаються майбутні адмірали України
Чергова загроза атаки російською балістикою змусила ліцеїстів серед навчання йти у підвал. Під ревіння ракети ті здійснили марш подвірʼям і грюкнули дверима, залишаючи небезпеку позаду. До білих стін у підвалі щільно притиснуті двоярусні ліжка на металевому каркасі, що чергою тягнуться до кінця довгого коридору. На кожному – по двоє-троє юнаків у верхньому одязі. Видихають холодне повітря, а з щік помалу сходить рум’янець.
Звичний день у Військово-морському ліцеї імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного: уроки, балістика, укриття, уроки, шахеди, укриття. Здається, підлітків це не втомлює. У безпеці вони кепкують одне з одного чи втуплюються в телефони. Коли в підвал спускається вчителька української мови та літератури Альона Остапова, ліцеїсти синхронно здіймаються з ліжок та шикуютьсяу коридорі.
«Сідайте, сідайте», – запрошує вона жестами.
Альона сідає поруч з учнями і пропонує заспівати. Попереду в них перші вечорниці, тож готуються до виступів. Хлопці гуртуються навколо вчительки і заводять «Ой на горі та й женці жнуть». Співають монотонно й не зовсім в лад, але стараються. Раптом у коридорі одна за одною з’являються дівчата-ліцеїстки і долучаються до співу.
У підвалі тепло. Коридор освітлений білими і зеленими лампами. Ліцеїсти повернуться сюди спати, адже кожну ніч Україна перебуває під загрозою атак. Темно-синя ковдра і біла подушка захитують до безтурботного сну, ніби хвиля.
Як проходить день ліцеїста
Підйом о 6:30. Учні мають заправити ліжка, вмитися, відвідати зарядку і поснідати. З безпекових причин вони вчаться в одному з тимчасових місць дислокації. Уроки тривають до 15:00, далі – обід. Потім – самопідготовка, домашнє завдання та інші клопоти. За словами ліцеїстів, на день вони мають три години вільного часу. Хоча якщо не брати до уваги побутові справи, лишається година. Та на щільність розкладу ліцеїсти не нарікають.
«Я тримаюсь на плаву. Пливу за течією графіку», – каже десятикласник Владислав Гайда, мимоволі вдаючись до морських метафор.
У п’ятнадцятирічного хлопця коротка стрижка, великі карі очі, обрамлені густими бровами. Також брекети, які складно помітити одразу, бо здебільшого Влад тримає серйозний вираз обличчя і не всміхається. Масивні руки з великим тактичним годинником дещо контрастують із ще дитячим лицем.
Cеред молоді є тенденція виїзджати. Якщо я залишусь один, то краще зі зброєю в руках.
Як і чимало дітей, Влад мріяв бути космонавтом, але з віком став цікавитись флотом. Складно визначити, що стало для хлопця вирішальним фактором: чи приклад батька, який ще за часів АТО служив бойовим медиком, чи патріотизм. Утім, ліцеїст наполягає, що саме повномасштабна війна підсилила його бажання навчатись військовій справі.
«Зараз серед молоді є тенденція виїзджати. Якщо я залишусь один, то краще зі зброєю в руках, аніж з ключем на заводі», – пояснює хлопець.
Влад вчиться у десятому класі, тож він серед «новобранців». Педагоги вважають, що десятикласники ще не встигли відчути повноту навчання: у серпні вони пройшли курс молодого бійця, у жовтні проголосили клятву ліцеїста перед командувачем Військово-Морських Сил віце-адміралом Олексієм Неїжпапою. Потім пішли на дистанційне навчання, а у стіни ліцею на заміну приїхав одинадцятий клас. Початок лютого – перший тиждень, коли десятикласники зібрались в класах цього року.
Попереду в «новобранців» найцікавіше – морська практика. Хтось поїде веслувати на Одещині чи в Києві на шестивесловому ялі, адже кожен моряк починає з цього човна. Кращі з кращих тиждень навчатимуться на Балтійському морі – у латвійському Лієпаї.
Аби поїхати до Латвії, десятикласник Максим Козиринський взявся за навчання і підтягує англійську мову. Хлопець із Самбора на Львівщині тихий і малослівний, але він визнає свою цілеспрямованість. Цю рису довелось виявити в собі ще перед вступом до ліцею. Мама не підтримала ідею сина, але після довгих розмов він її таки вмовив. А тепер вдома його не можуть впізнати – таким самостійним той став за час навчання.
Скільки історію не читай, висновок буде один: Росія – агресор.
Макс пригадує, що йому було чотири або п’ять років, коли почалась війна. Про це він вже тоді знав достеменно, адже на фронт відразу пішли його найближчі люди – тато і дядько. Коли ж почалось повномасштабне вторгнення, Макс не міг повірити, що таке можливо у 21 столітті. Новини про чергові атаки росіян по мирним містам викликали у підлітка ненависть до сусіда. Відтак він вирішив, що хоче стати офіцером і вийти в море.
«Скільки історію не читай, висновок буде один: Росія – агресор. Історично наш постійний ворог, який хоче нас знищити», – ділиться десятикласник.
Майбутні адмірали
Читати також: Мрія про армію. Ліцей Героїв Крут створює нову модель військової школи
«Що таке банка?», – раптово запитує у ліцеїсток капітан 2 рангу, заступник начальника ліцею Олег Селезько.
«Сидіння для веслярів у шлюпці», – відповідає десятикласниця з упевненістю.
«А балясина?», – продовжує капітан.
«Ще не вчили», – каже дівчина, засоромившись.
У ліцеї навчається тридцять чотири дівчини – вісімнадцять у десятому та шістнадцять у одинадцятому. Охочих вступити до навчального закладу серед дівчат більшає, але місця у спальній кімнаті або «кубрику» (кажучи морською мовою) обмежені. Це – простора кімната з високими стелями, але виникає питання: як кожна з дівчат ладнає зі стількома сусідками? Ліцеїстки визнають, що без криків не обходиться, але ладнають. Значно складніше з хлопцями – у них свої інтереси, пояснюють десятикласниці.
Дівчина з бездоганно зібраним каштановим волоссям поправляє рукава на блакитному кітелі. Аби навчатись у Військово-морському ліцеї, Зоріна Булгакова приїхала з Харкова. Вона ясно бачить майбутнє: буде вчитись в Інституті Військово-морських сил в Одесі. Раніше дівчина мріяла стати політикинею, але тепер хоче бути адміралом. Про цей задум вона каже з усмішкою.
Вступити до ліцею мене надихнуло те, що батько не роздумував і пішов захищати людей. Я подумала: чому я не можу?
Дівчина вже справляє враження військової: говорить мало, але влучно. Росія – ворог, росіяни – вороги. Україна – дім, вона та її родина – патріоти. А патріотизм — це відповідальність за державу.
Військово-морський ліцей імені віце-адмірала Безкоровайного заснували у Севастополі. Коли росіяни вдерлися в Крим, вдалося приховано вивезти бойовий прапор – за віковою традицією української армії підрозділ розпускається, якщо втратить цей символ. Після окупації півострова навчальний заклад працював на Одещині, бо як же військово-морському ліцею без моря? Втім, ліцей так і не назвали «одеським», бо вірять, що колись повернуться до Севастополя.
Авторка: Діана Делюрман
