Село, через яке перечепилася «друга армія світу» – як відроджується Мощун

Кацапи не знали, що є ось тут село. Вони пішли лісом. А тут знайшли село і знесли його з лиця землі.

Центральна вулиця порожня. Де-не-де гарчать генератори і сновигають поодинокі перехожі. Деякі будинки у руїні, на інших сліди свіжого ремонту і нові металопластикові вікна. Одна крамничка схоже збудована «з нуля», проте ще не відкрилася, біля неї «дрімає» екскаватор. Дим із труби, що тягнеться над руїною, виглядає сюрреалістично.

Вулиця виводить до меморіалу «Янголам перемоги». Стела, світлини полеглих, траншеї. Окопи – символічні, та за потреби можуть служити за призначенням. В одному з них – виставка ворожих трофеїв, серед яких уламки снарядів і російська плитоноска. Згори – прапори бригад, янгелики, посуд загиблих. Тут можна блукати довго, відшукуючи все нові нагадування. 

«Будка» замість хати

Літня мешканка модульного будинку запрошує на каву. Показує присипаний снігом город та місце, де ще три роки тому стояла її хата.

«Коли почалося, ми виїхали ввечері, а вночі вже в мене хати не було. З Гостомеля воно йшло сюди. Кацапи не знали, що є ось тут село. Вони пішли лісом. А тут знайшли село і знесли його з лиця землі. А якби я ще на ніч осталася, то мабуть мене б уже не було», – розповідає бабуся Галя.

Своє помешкання вона жартома називає «будкою». Таких хатинок різних розмірів і форматів по селу чимало, і всі вони мають різне походження – серед тих, хто допомагав встановлювати і міжнародні благодійні організації і відомі українці, наприклад, боксер Олександр Усик та предстоятель ПЦУ Епіфаній.

Бабуся Галя запевняє, що її помешкання встановили французи. Перші півтора місяці повномасштабного вторгнення жінка прожила у Полтаві, ще деякий час – у родичів в Горенці, дім яких також постраждав. А коли повернулася, то ночувала під яблунею на своїй ділянці.

«Коробка. А на коробці я. Так відпочивала. А вже на день у городі щось робила. Отак і жила», – згадує вона.

Зсередини помешкання виглядає трохи більшим за купе в потязі, там тепло і затишно. Біля буржуйки гріється двоє котів. Рудий Бомжик і сіра Доця з білою грудкою. Бомжик дикий, прибився рік тому. Він не дає себе торкатися – сахається. Доцю ж Галина вигодувала зі шприца. Знайшла у заростях малини.

Господиня гріє воду на плитці і частує кавою. Бідкається, що не має нічого до кави: пенсія 3000 гривень, з них 1000 – на ліки, аби підтримувати себе після пережитого інсульту.

Одного разу волонтери завезли жінці дрова. За її словами, нині ціна – 2,5 тисячі гривень на кубометр. З такою пенсією купувати їх самостійно неможливо. Минулої зими збирала гілля по краю лісу, цьогоріч вже не має на це сили.

Діти Галини живуть в Мощуні, Горенці та в Києві. Донька, що в Мощуні, живе також у модульному будинку – з чоловіком і сином. Іноді діти навідують, однак особливої підтримки від них годі чекати. Адже вони й самі постраждали від навали. Часом у гості приходять сусіди.

В помешканні постійно працює телевізор. Коли зникає електроенергія, господиня вмикає ліхтарик та слухає маленький програвач, на якому записала Біблія.

Настрій у господині не дуже святковий. На питання, чи відзначатиме Новий рік, гірко зітхає: «І не знаю, і знати не хочу. Втомилася вже дуже».

«Пліч-о-пліч, попри звання і посади»

Школярів з Мощуна наразі возять автобусом до Гостомельського ОТГ, адже в місцевій школі немає бомбосховища. А от Пункт здоров’я вже відновили, адже у цьому допомагали посольства аж п’яти дружніх країн.

Виконувач обов’язків старости Мощуна, головний спеціаліст документообігу та звернень громадян Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Вадим Жердецький вважає, що повномасштабне вторгнення показало, хто є хто:

Дуже багато людей, які мали звання, посади, у бізнесі – всі стояли.

«Я такого села не бачив. Як син мій говорив, що навіть якщо вони пройдуть на танках, дослівно скажу, вибачте: «Вони будуть срать в танках. Ми їх на вилах піднімемо!», – не приховує емоцій чоловік.

Після того, як ворог здійснив «жест доброї волі», в селі швидко відновили постачання електроенергії та газу, відремонтували дорогу. Частину села було відновлено силами волонтерів. Також у Мощуні створили меморіал «Янголам перемоги».

Читати також: Страхи та надії Очакова – міста розстріляного росіянами

За словами Жердецького, нині в селі проживає близько 860 осіб. Більшість тих, хто виїхали, повернулися. Не приїхали назад здебільшого родини з малими дітьми, котрі втратили будинки.

Помічниця Жердецького Анна Заіка зауважує:

«Ми не думали, що таке буде. Кожна родина пережила тут шок. 458 будинків – це з садовими товариствами, пошкоджені, це капітальні. І 365 – повністю знищених».
Однак документи на компенсацію подали тільки 193 мешканці Мощуна – ті, чиї будинки були знищені повністю. Чимало людей не могли податися через відсутність документів.
Шість будинків повністю відбудував американський благодійник Дел Лой Хансен. Він допоміг саме тим, хто не мав документів, а отже і шансів на державну допомогу, та мав дітей. Були і такі родини, які, отримавши компенсацію, купили собі житло деінде, і не стали повертатися на руїни.

Мощунські снікерси

Кабінет Жердецького розташований у відновленому Будинку культури. Помічниці виконувача обов’язків старости показують результати своєї діяльності: от саморобні окопні свічки без гноту, що не коптять. Багаторазові грілки, що тримають тепло до шести годин, також саморобні димовухи, що вже дозволили врятувати життя двох поранених, евакуювати їх під димовою завісою. Також тут «мощунські снікерси» – горіхові суміші, залиті медом.

Стіни завішані прапорами і подяками від різних підрозділів. На полиці – мощунський гном, альтернатива популярним скандинавським гномам. Ще одна локальна «фішка», яку робить місцева майстриня. Іграшки слугують оберегами для військових, а ще продаються на ярмарках, приносячи кошти для більш серйозних потреб війська. У цій будівлі плетуть сітки, займаються закупкою генераторів, РЕБів та закривають безліч інших запитів.

На другому поверсі клубу – виставка картин. Різні техніки, стилі й майстри, однак усі вони – про спільний досвід війни. Один із художників по вихідних проводить тут майстер-класи для дітей. Однак чимало охочих знаходиться і серед дорослих.

Святкувань у Мощуні не планують

Бої в Мощуні забрали життя захисників і цивільних та зачепили кожного з мешканців. Анна Заіка втратила дім і мусила виїжджати, її онукові на той момент було менш ніж два тижні. Постраждав і будинок Вадима Жердецького. Після звільнення Київщини двоє з шести його синів служать у війську. Один із них зараз на реабілітації після поранення і низки операцій. За словами виконувача обов’язків старости, чимало мешканців села стали до лав ЗСУ, багато з них вже не повернулися. Це помітно й по цвинтарю, де майорить від синьо-жовтих прапорів на могилах полеглих захисників. Однак життя відновлюється. Зокрема у новому поколінні – лише за цей рік в селі народилося 6 немовлят.

Новорічних і різдвяних святкувань у Мощуні не планують – не на часі, кажуть. От хіба для дітей будуть подарунки і концерт. Адже війна не повинна забирати в малечі радість. Скалічене село оживає та продовжує боротьбу. Воно вже ніколи не буде таким, яким було до лютого 2022-го, однак житиме і надалі триматиме рубіж столиці.

Текст: Олена Максименко
Фото: Данило Дубчак