«Ми не готові віддати свою землю» – комбат «Форпосту» про Серебрянський «ліс чудес», штурми та мобілізацію
Підрозділ Першої президентської бригади НГУ «Буревій» повернувся з передових позицій у Серебрянському лісництві поблизу Кремінної на Луганщині. Там «Форпост» тримав лінію оборони разом із «Азовом». Нині в тилу бійці батальйону відновлюються та проходять злагодження, аби невдовзі знову повернутися на «нуль».
Репортери Donbas Frontliner поспілкувалися із командиром «Форпосту» із позивним «Абхаз» про мобілізацію зокрема, та війну загалом — як вона почалася, як може закінчитися, та що нині відбувається на лінії фронту:
– Батальйон знаходився в Серебрянському лісі, де ми працювали із бригадою «Азов» більше трьох місяців. Загальна ситуація… як то кажуть, ліс чудес. Є певні моменти, які відрізняються у порівнянні з боєм в місті або боєм в посадках. Ліс в деяких місцях дуже густий, в деяких – рідкий, бо його викосили.
Противник з листопада почав на певних напрямках потужно штурмувати позиції, хочуть вийти на вигідні їм плацдарми. Наразі тривають дуже активні бойові дії. Кожного дня у цьому лісі йде неабияка боротьба за кожен клаптик землі. Ситуація важка, але хлопці тримаються.
Коли ми знаходилися в Серебрянському лісі, то спільно з «Азовом» провели штурмові дії на певні позиції противника. Вдень їх активно штурмував ворог, тож ми змушені були відійти – не могли втримати, тому що там не було ніяких укриттів. Вночі розвідники мого бату зайшли без єдиної втрати, здійснили штурм з прикриттям нашої артилерії. Відпрацювали дуже добре.
На цих позиціях завдання виконували мої роти оперативного призначення. Це була дуже важка робота впродовж місяця. Майже кожні дві доби-добу противник великими силами пробував штурмувати. Спочатку вони пробували під ранок і вдень. Після цього зрозуміли, що у них не виходить, і вже спробували працювати ближче до вечора, коли трохи змінюються погодні умови, тобто вони погіршуються. Немає можливості підняти нашу аеророзвідку, щоб подивитися, що відбувається на передньому краю. Оскільки в лісі багато дерев завалені, багато пагорбів, горизонт також завалений. Тому пролізти, коли трохи сутеніє, простіше. Були моменти, коли заходили на позиції, але бійці відбивали штурми, брали в полон особовий склад противника і продовжували службу. Я своїм підрозділом пишаюся, пишаюся хлопцями, які вистояли там, витримали цю напругу.
З «Азовом» ми завжди тісно працюємо. Були як по супутниковому звʼязку по телефону, так і по звичайному звʼязку, і по радіостанції, тобто проблем ніяких не було. Я завжди виходив на звʼязок з командиром бригади Денисом Прокопенком, який ставив мені завдання, постійно певні питання уточнювали. Плюс представник наш завжди працював з їхнім представником. Тобто ми одне у одного були на командних пунктах, разом спільно несли службу для того, щоб було легше входити у взаємодію. І так ми більш реально розуміли картину, яка відбувається що у наших сусідів, що у нас.
«Противника треба вивчати»
– Навпроти нас стоять танкова дивізія, мотострілецький полк, стоїть «Шторм-Z», стоїть новий підрозділ, який ними був сформований, «Шторм-V» – теж це все «зеки». Із цими підрозділами працюємо, ставимося до них як до противника з таким повчальним характером. Противника треба вивчати, його дії. Вони дійсно дуже швидко копаються, у них вистачає цього ресурсу. Людського ресурсу також вистачає. Але ми стараємося тримати рубежі.
Була ситуація, коли ми взяли в полон військовослужбовця… навіть не можу сказати військовослужбовця, з підрозділу «Шторм-V». Він був без зброї, випадково зайшов на наші позиції, не зрозумів, куди потрапив. Коли з ним спілкувалися наші хлопці з хлопцями з «Азову», то він розказував, що раніше був держслужбовцем. Після того з певних причин потрапив до вʼязниці і йому обіцяли амністію, якщо повоює рік і все буде добре. Чому був без зброї? Тому що казав, що взагалі був на посаді писаря роти, але якось так вийшло, що опинився на передньому краю бойових дій.
Коли штурмовики працювали і також заходили в окопи, то деякі розуміли, що шансів немає – або смерть, або полон. Було, що деякі заблукали. Їхній командир по радіостанції сказав йти на світло. Вони пішли, заблукали і потрапили на наші позиції. Але ситуація така, що подібне може бути і з нашої сторони. Це людський фактор. Це не означає, що вони не навчені чи не так розвинуті, як ми.
«Кількість FPV набагато збільшилася»
– Напередодні, поки я ще був на виконанні завдань в Білогорівці Луганської області, застосування FPV було значно меншим, це відчутно. А останнім часом, коли ми виконували завдання на Купʼянському напрямку і зараз, вже в Серебрянському лісі, кількість FPV набагато збільшилася.
Вони (російські підрозділи) починають використовувати дрони з тепловими прицілами. Це дуже ефективно, тому що вночі техніку чи скупчення особового складу добре видно в тепловізійну камеру і їм стає легше працювати. Вдень, звісно, вони теж застосовують велику кількість FPV.
Якщо говорити про нашу ситуацію з дронами, то FPV також є – заходять у великій кількості. Я кажу безпосередньо про нашу бригаду. Нам допомагають багато волонтерів, організацій, фондів. Схожа ситуація і щодо звичайних коптерів для розвідки чи скидів вогів і будь-яких інших гранат.
Їх завжди не вистачає, бо це розхідний матеріал. Але бійці у взводах БПЛА та наша рота аеророзвідки «Кондор» працюють і стараються ці дрони витягувати. Зараз вони вдосконалюють свої навички. Також ми закупляємо антени для посилення сигналу, щоб легше було керувати дроном, проводити більш детальну аеророзвідку. Крім того працюють БПЛА типу крило – «Лелека», «Мара». Вони дозволяють залітати на велику відстань аж до самої Кремінної та розвідувати позиції противника.
«Загострення по лінії почалося з 19 лютого»
– У 2014 році я пішов навчатися до суворовського училища міста Києва (нині – Київський військовий ліцей імені Івана Богуна). Після цього вступив до військової академії Одеси на факультет високомобільних десантних військ, закінчив його. Потрапив служити за своїм вибором до 81-ї ОАеМБр ДШВ. Там був командиром взводу, після цього – заступником командира роти. Коли почалася повномасштабна війна я став командиром роти і після того ще виконував обовʼязки заступника командира батальйону.
24 лютого 2022-го року ми були на ротації в зоні ООС поблизу міста Щастя Луганської області. Знаходилися на позиціях і безпосередньо там зустріли повномасштабну війну.
Взагалі, загострення по лінії почалося з 19 лютого. Оскільки це був наш напрямок і з того, що я можу памʼятати, то з 19 числа почалися мінометні обстріли по позиціях переднього краю таких як ВОПи, позиції відділень та спостережні пости. По них працювали 82-міліметрові міномети, 120-міліметрові міномети. Не часто, це могло бути 2-3 обстріли за день. Вже більша артилерія така як Д-30 та інших калібрів, плюс “Гради” – вони працювали рідко, але вже далі по ротних опорних пунктах, по КСП батальйонів.
З 24 лютого почалися активні дії. У визначений час був нанесений масований артилерійський удар. Я тоді знаходився на КСП роти, то били “Градами” довгий час. Була втрата провідного звʼязку, були заглушені абсолютно всі види мобільного звʼязку, ніякий оператор не ловив. Залишилася лише звичайна радіостанція. Дуже багато авіації літало, велика кількість ударних вертольотів Ка-52 – прикривали їхні дії піхоти. Ставилися плацдарми для переходу річки Сіверський Донець, тому що ми стояли по її рубежу. О 3-й ночі проходили їхні диверсійно-розвідувальні групи, які безпосередньо заходили перші в населені пункти і проводили штурмові дії. Після цього заходила техніка.
Ми працювали певний час з бригадами НГУ, з четвертою бригадою швидкого реагування та в Білогорівці з першою нашою бригадою оперативного призначення. Тоді мені була запропонована посада для переведення в даний підрозділ для подальшої служби. Перевівся сюди, працював у третьому батальйоні «Гроза» заступником командира батальйону, виїжджали виконувати з ними завдання на Купʼянський напрямок і після цього я був призначений комадиром першого батальйону «Форпост».
«Коли їх зупиняє ТЦК – вони починають згадувати свої права»
– Людей у нас багато, які панікують. Пішов певний відгук про мобілізацію, яку планують, про закон, який розглянуть. Люди почали наводити якийсь певний бунт, що це неправильно, неправомірно і так далі. І ми кажемо, що якщо людина говорить про якусь певну правомірність законодавства нашого, що неправильно зупиняють на блокопстах, неправильно ставлять блокпости військкомати і немає в них ніякого на це права – то це не є доцільно з боку цивільної людини, яка це говорить.
Якщо ми про якісь закони згадуємо, то цивільній людині потрібно знати про закон безпосередньо той, яким вони живуть – що у них є обовʼязок прийти в військкомат, стати на облік, ходити туди відмічатися, приходити і запитувати, що можливо настав мій час, можливо потрібно мені піти в підрозділ якийсь, пройти ВЛК і так далі. Але люди цього не роблять. Просто, грубо кажучи, від цього всього втікають, ухиляються. І коли приходить така ситуація, коли їх зупиняє ТЦК – вони починають згадувати про свої права. Але коли приходить війна і потрібно робити те, що я зараз назвав, то про це ніхто не згадує, на жаль. Ми говоримо про якусь правомірність, але її насправді немає.
У будь-якому випадку скандали з ТЦК — це не нормально. Але є такі ж випадки, їх можна побачити в соцмережах, де приходить ТЦК з представником поліції вручити повістку якійсь певній особі. Це може бути в маленьких населених пунктах, на відпочинках тощо. Вони приходять і люди, коли бачать, що ні поліцейський, ні представник ТЦК не озброєні, або вони переважають їх фізичною силою, вони можуть застосувати до них цю силу чи почати втікати. Це ж теж не є нормальною, правильно? Це зіграє людський фактор. І коли люди починають замість того, щоб нормально спілкуватися і пояснити якісь певні моменти, свої права та обовʼязки, можливо чи вони мають бронь, починають лізти трішки не в те русло. Тому так і стається. Але це можуть бути одиничні випадки і це не означає, що всі ТЦК такі, що всі військові такі.
«Тільки займатися, готуватися до цього, тому що війна – це довгий період»
– Зараз є багато курсів, ветеранів багато, які не можуть служити після поранень, після полону. Багато хто відкриває різні установи, які проводять навчання цивільних. Нічого поганого в цьому не бачу. Це не так дорого, курси можна пройти. Тим більше зазвичай більша частина цих коштів йдуть на підтримку підрозділів, в яких служили ці інструктори або бійці, які проводять курс. Є тири, які проводять навчання базового курсу зі зброєю, є інструктори, які проводять заняття по індивідуальній підготовці бійця по кулемету, по гранатометах, по одноразових гранатометах зразка НАТО та наших зразків.
Тому тільки займатися, готуватися для цього, тому що війна – це такий довгий період і не можна казати, що вона закінчиться швидко або в якийсь певний визначений час. Вона як почалася неочікувано, так і може закінчитися неочікувано для всіх. Але це питання дуже довгого часу.
Що люди можуть робити зараз – це, звичайно, донатити. Багато є зараз гуртів, концертів, блогерів, з якими ми працюємо, бригада наша працює, батальйон працює, друзі батальйонні працюють. Вони виходять на ці гурти, ті роблять концерти, висвітлюють їхні прапори, наші прапори, озвучують певний опис про підрозділ, для якого збір. І люди, які приходять, вони таким чином допомагають.
Є люди, які дійсно допомагають і дуже добре допомагають. Завдяки цьому забезпечення тримається на доволі таки високому рівні.
Я не раз бачив як противник себе поводить, які вони люди в загальному, яка у них мотивація. І я прекрасно розумію, що може бути, якщо ми упустимо цей момент і дозволимо їм зайти до наших інших рубежів. І в загальному дозволимо їм залишитися на тих рубежах, на яких вони закріпилися.
Люди, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях потребують того, щоб ми захистили їх, багато людей таких є. Можливо, там є певні особи, які виражаються інакше. Але в загальному багато людей, які розповідають і кидають інформацію, координати, де вони бачили пересування противника тощо. Тому заради цих людей, заради нашої держави, я вважаю, що потрібно боротися. Ми не готові віддати свою землю.
Ви можете підримати батальйон «Форпост» та долучитися до збору на доукомплектування майна для знищення ворога та виконання бойових завдань.
Авторка: Єва Фомичева. Фото: Єва Фомичева, Нікіта Грива
