«Цілого нічого немає, це якийсь армагедон», — уцілілі від ракетного удару в Кривому Розі намагаються оговтатися від теракту росіян
У ніч на 13 червня, близько о пів на четверту ранку, російські війська обстріляли ракетами Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Внаслідок теракту 11 людей загинули, 36 були поранені, деякі з них — у реанімації у вкрай важкому стані, борються за життя з майже 100% опіками тіла.
О 8:00 ранку згарище на місці удару досі димиться, у повітрі стоїть стійкий запах ядучого диму. Перед будинком звалище згорілих речей і залишки знищених автомобілів.
Глава військової адміністрації міста повідомляє про трьох загиблих та 25 поранених. Проте рятувальна операція ще у самому розпалі. Рятувальники виносять нові тіла, загорнуті у тканину й плівку, на дитячий майданчик у подвірʼї будинку. Люди ще знаходяться під завалами.
Згодом зустрічаємо молоду маму Марію із дворічним Захаром на руках. Вони жили на третьому поверсі знищеного ракетою будинку. На обличчі жінки — яскраві червоні сліди чи то від порізів, чи від удару. «Вона не пам’ятає, звідки це, — відповідає тітка Марії Юлія за свою дещо розгублену племінницю. Марія з чоловіком прокинулися після першого вибуху й майже відразу був другий. Пара схопили дитину й побігла з квартири, яка уже горіла. — «Вони одні з перших, хто встиг вибігти. Це було вкрай важко, тому що після вибуху попадали усі меблі й забарикадували двері. У під’їзді усе зруйновано, він геть розбитий. Я не знаю, яким дивом, але їм вдалося виштовхати металеві двері».
Перед ними на газоні лежить кілька клунків із дещо обгорілими й намоклими речами. «Це те, що ми змогли відкопати, відрити, усі вцілілі з квартири речі. В чому спали — у тому й вибігали. Голі й босі. Це вже потім одяг їм дали, хто що міг привезти, друзі, рідні, — каже Юлія. Розповідає, що чоловік Марії також допоміг вибратися назовні сусідці. — Бабуся з першого поверху — я не знаю, якимось дивом її витяг чоловік племінниці. Літня жінка, їй мабуть уже під 80. Вона отримала поранення ноги, її забрала швидка».
Чоловіки й жінки із сусідніх будинків вигрібають бите скло й виносять вцілілі речі зі своїх квартир. Дехто стоїть за червоною стрічкою, нажаханий тим, що спостерігає.
«Це відбулося о 3:40. Тільки побачила зарево — й мене відразу відкинуло у туалет», — розповідає Наталя, жінка 60-ти років. Вона живе на першому поверсі будинку навпроти вибуху. Каже, спробувала вибігти на вулицю, але злякалася того, як горіли квартири сусідів і вибухали автомобілі у подвір’ї, тож знову сховалася у вбиральню й просиділа там хвилин зо 20.
Наталя говорить, що ніхто з її будинку сильно не постраждав: «Всі вискочили, вибігли, тільки дітей перелякали до катушки». Сама вона ще не оговталася, відразу зайнялася прибиранням: «Мені погано. Але я не плакала. Тримаюся заради того, що… — підвисає на мить. — Оце підміла, докупи зібрала [уламки скла і рам]. Якщо нічого не робитиму, то умру до вечора».
На лавці біля сусіднього під’їзду сидить Юра, ветеран АТО. Розповідає, що вибуховою хвилею його відкинуло під диван, можливо, ударився головою, почувається недобре.
«Цілого нічого немає. Всі серванти, все порозліталося. Це армагедон якийсь, — каже чоловік. Піднімає штанину й показує давні рани. — Тільки звідти повернувся, з Іловайська [вийшов], — і знову. Там по окопах повзав, обстріли усі ці. Прийшов додому — і на тобі».
Частини штукатурки починають сипатися поряд. Піднімаємо очі й бачимо на верхньому поверсі великий український прапор. Власник квартири — Сергій, він живе разом із дружиною і двома доньками.
«Ми бігом підірвалися після першого вибуху. Старша була уже в коридорі, пішли забрати молодшу — вона спить на другому поверсі двоярусного ліжка. У цей момент другий вибух. Дружина була глибше, а мене віднесло ударною хвилею. Спасло те, що вікно було відкрите, то склом не посікло», — розповідає Сергій. Каже, усі цілі, навіть подряпин немає, тільки на нервах. І лабрадор сильно перелякався.
Запитую про прапор — чи був тут під час вибуху, чи Сергій вивісив його уже після теракту. «Ні-ні, він тут від початку [повномасштабного вторгнення РФ]. Я буквально на перший тиждень його почепив. Це символізує патріотизм, мені подобається, — відповідає чоловік і додає. — Ми теж у шоці, що він уцілів. Тут речі сохли, рушник — усе посікло, пошматувало, а прапор вцілів».
У школі поблизу міська влада організувала штаб допомоги постраждалим. Тут люди можуть отримати їжу, воду, ліки, інші речі першої необхідності. Працюють волонтери — місцеві й міжнародні: World Central Kitchen, Агентство ООН у справах біженців, Карітас. Вони збирають заяви про руйнування житла і видають людям матеріали залатати дірки на місці колишніх вікон та дверей.
Завтра, 14 червня, у Кривому Розі оголошено День жалоби за загиблими від теракту російських військ.
Стежте у соцмережах: Instagram, Facebook, Twitter, YouTube, Telegram
Текст: Альона Савчук; фото: Андрій Дубчак
