«Готуватися треба до гіршого». На що сподіваються жителі Купʼянська
Місто Купʼянськ розташоване менш ніж за 20 кілометрів до лінії бойового зіткнення на Харківщині. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну майже весь Купʼянський район, що налічує 8 територіальних громад, був окупований. Його жителі зазнавали тортур в підвалах за те, що опиралися російській окупації впродовж півроку, доки ЗСУ їх не звільнили. Однак, тепер на тлі активізації боїв у регіоні жителі міста бояться опинитися в окупації знову.
Зараз населення Купʼянська переважно складають військовослужбовці, пенсіонери та покинуті власниками тварини.
В одному з під’їздів Куп’янська, що розташований поруч з вирвою від авіабомби, залишаються жити 6 літніх жінок. Попри приліт КАБу в лютому цього року, жодна з жінок не збирається виїжджати з Купʼянська, навіть за умов наближення боїв чи повторної окупації. Вони кажуть, що просто немає куди їхати.
“Нам кажуть, що ми “ждуни”. А куди їхати? На яку пенсію? Тільки на ліки вистачає. Я на заході країни зиму провела, не дуже там і дають допомогу. Треба кудись дзвонити, кудись їхати — ми не дзвонили і не ходили. Воду раз в місяць давали, а потім і ту давати перестали, купували на пенсію. Нас дуже багато — ніхто й не чекає. А нас тут бомблять страшне. Кожен день 15-20 будинків страждає”, — каже Любов, одна із 6 жительок підʼїзду.
Жінка наголошує на тому, що розчаровані подіями у Вовчанську. І попри страх активніших обстрілів, все одно вважають, що після евакуації їм не допоможуть.
“Ми зараз як дивимось на новини про Вовчанськ, то волосся підіймається, — каже одна з них, Зінаїда, додаючи, що не хоче покидати дім, бо все життя вкладалася в нього”.
87-річна Марія також залишається в Куп’янську разом з донькою. Вони доглядають козенят Білку, Стрілку і Білана, з ними ще 7 дорослих кіз. Жінки їх виводять на пасовище серед міста, з якого на горизонті видніється цілий ряд стовпів диму від прильотів, а поруч та сама вирва від авіабомби.
Козяче молоко продають. Взимку, кажуть, військові беруть козячий жир для лікування легенів від застуди.
“Без кізочок не можу. Вони бережуть від стресу”, — каже Марія. Вона з донькою, немов, поселились у своєму гармонійному світі, де є вони, 2 розкладних стільця, пасовище і їхні кози, а всі ті стовпи диму на горизонті вже не заважають.
Діти Купʼянська
Якщо бабусь в Купʼянську можна зустріти чи не на кожній вулиці, то діти тут рідкість. Вранці біля місцевого ринку кілька дітлахів та підлітків збираються пограти у свої ігри. Усі вони з різних вулиць, а то й з різних населених пунктів Купʼянського району. Зустрічаються переважно, коли батьки приїжджають закупитися харчами та крамом.
“До того, як рашики почали сюди активно рухатися, однолітків було більше”, — каже 9-класник Міша. Він грає в батат (розвиваюча гра з двома липучими ракетками та мʼячиком) у дворику неподалік ринку зі своїм другом, 5-класником Ярославом.
Міша нещодавно повернувся до Купʼянська з Харкова — виїжджав з мамою тимчасово, бо поруч з його будинком прилетіла ракета. Після завершення 9 класу, Міша планує вступати до Купʼянського автотранспортного коледжу, що продовжує працювати онлайн. Хлопець хоче стати логістом.
“Патрони буду доставляти. Готуватися треба до гіршого”, — каже хлопець.
У 2022 році Міша проживав з мамою в Купʼянську під час окупації. Нині каже, якщо окупація повториться, то виїжджатиме до Харкова, аби розвиватись там. Він впевнений, що повторне захоплення міста може бути значно жорстокішим. Як приклад, він має бабусю з дідусем, які проживали в окупованому Вовчанську у 2022 році, але всередині травня 2024-го, після повторного наступу росіян на місто, були змушені евакуюватись.
5-класник Ярослав також розглядає майбутнє повʼязане із військовою справою. Він має друга військовослужбовця, який подарував йому поясну сумку з шевроном авіації та тактичні рукавиці.
Поки хлопці гралися до них підбігла подруга, 8-класниця Вікторія, щоб попрощатися. Її батьки вже закупилися на ринку й всією сімʼєю повертаються додому, в село Купʼянського району, що розташоване на іншому березі Осколу. Саме там зараз відбуваються активні бої за Харківщину.
Текст: Альбіна Карман; Фото: Яків Ляшенко, Альбіна Карман
