Військові ЛГБТ+. Різні, але не рівні
Україні військові ЛГБТ+ ведуть подвійну боротьбу: з зовнішнім ворогом та за рівні права для людей з нетрадиційною орієнтацією.
“Я хочу одружитись та створити сім’ю. Якщо, не дай Бог, зі мною щось станеться, хочу щоб моя кохана отримала виплати та держава подбала про неї. Я не можу взяти 10 діб відпустки за сімейними обставинами, бо офіційно у мене немає сім’ї. Чому всі можуть це зробити, а я не можу?”, – говорить Марія Воля, лесбійка, яка служить у мінометному підрозділі 56 бригади ЗСУ.
Марія родом з Маріуполя. Після початку бойових дій у рідному місті в 2014 році вона допомогала армії, а через рік прийняла рішення піти служити. Найбільше дівчина мріє про одруження зі своєю коханою Діаною, але не може цього зробити, бо одностатеві цивільні партнерства в Україні не легалізовані.
Марія не хоче їхати за кордон, щоб одружитися, каже: “Я віддала цій країні 9 років свого життя. Тепер я хочу, щоб держава дала мені право на шлюб з коханою людиною”.
Початок повномасштабного вторгнення дівчина зустріла в Маріуполі, який згодом був оточений російськими військами. Щоб вийти з оточення, підрозділу, в якому стала служити Марія, довелось йти через окуповані території 8 днів. Військові пересувалися під постійними обстрілами росіян.
Марія Воля отримала важке поранення руки, думала, що втратить кінцівку, але лікарям вдалося її зберегти. Після пережитого дівчина зробила камінг-аут та написала в соцмережах про свою орієнтацію. Після її допису з нею зв’язався командир і сказав, що вона позорить бригаду. Також було багато ненависті в коментарях, люди писали їй образливі речі та знецінювали її військовий досвід. Проте Марія не здалась та продовжує боротьбу за рівні права.
“Я відношусь до самих незахищених категорій населення. Як військова, я не можу демобілізуватись. Як жінка, стикаюсь з сексизмом в армії. Як лесбійка, відчуваю засудження зі сторони прихильників традиційних християнських цінностей”, – каже вона.
Марія разом з Діаною прийшли на КиївПрайд, який пройшов в Україні вперше з початку повномасштабного вторгнення. Дівчата вважають, що проведення таких заходів на часі, бо особливо під час війни ЛГБТ-парам потрібно мати такі самі права, як і традиційним сім’ям. Наразі вони не можуть офіційно отримувати інформацію, наприклад, про полон партнера, про те, що він зник безвісти. Одностатеві пари позбавлені права заходити до реанімації, мати доступ до впізнання тіла та поховання коханої людини.
Віктор Пилипенко, парамедик 72-ї бригади, також відвідав КиївПрайд, щоб відкрито заявити про свої права. Військовий брав участь у боях на Харківщині, Донецькому і Луганському напрямках. На його рахунку десятки врятованих життів побратимів та посестер. Під час штурму на Харківщині загинуло багато його колег-медиків, але хлопцю пощастило вижити; він продовжував надавати невідкладну допомогу на полі бою.
Віктор не приховує своєї орієнтації та відкрито заявляє про те, що йому подобаються чоловіки.
Хлопець розповідає: “З перших днів служби побратими знали про мою орієнтацію. Я дістав телефон, а там була веселкова наліпка. Хлопці почали розпитувати, чи я гей. Я не став брехати і сказав їм, що я гей. Коли я зробив камінг-аут, на той момент побратими знали мене, як ефективного бійця, тому особливих випадків дискримінації за сексуальною орієнтацією у мене не було”.
Не всім так пощастило з побратимами, як Віктору. Прояви гомофобії в армії зустрічаються доволі часто. Координатор громадської організації “Українські ЛГБТ+ військові за рівні права” Максим Потапович говорить: “Наші учасники стикаються із булінгом безпосередньо і від побратимів, і від командирів, були навіть випадки з побиттям. Якщо командир гомофобний, то він може ініціювати переведення військового в інший підрозділ, тому що йому неприйнятно, що в його підрозділі є такі люди. Був випадок, коли командир в якості покарання за трансгендерність відправив військовослужбовця в жорсткі умови на нуль”.
За словами координатора ГО, вирішувати проблеми з дискримінацією військових за сексуальною орієнтацією допомагає Міністерство оборони України. Але представники ЛГБТ+ спільноти хочуть прийняття заборони дискримінації на законодавчому рівні.
І Марія, і Віктор активно підтримують законопроект 5488, який покликаний удосконалити механізм реагування на випадки дискримінації та розслідування злочинів на ґрунті нетерпимості. Таким чином, військові ЛГБТ+ будуть почувати себе більш захищеними від гомофобних нападів. Навіть під час проведення цьогорічного КиївПрайду зібралося багато агресивних противників ЛГБТ+ спільноти. Деякі учасники акції незгоди з Маршем рівності мали маски на обличчях та були готові до бійки. Уникнути сутичок вдалося лише завдяки поліції, яка вчасно розвела прихильників та противників Прайду.
Спільнота ЛГБТ+ військові налічує близько 500 учасників, які не приховують своєї орієнтації. Водночас багато бійців бояться робити камінг-аут та не афішують свою причетність до ЛГБТ через ймовірні цькування та проблеми при просуванні по службі.
Також багато військових з нетрадиційною орієнтацією виступають за прийняття законопроекту 9103 “Про інститут реєстрованих партнерств”. Проте, як говорить експерт з адвокації Правозахисного ЛГБТ Центру “Наш світ” Андрій Кравчук, цей закон навряд чи проголосують найближчим часом, бо за Конституцією, в Україні шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а в умовах воєнного стану Конституцію не можна змінювати.
Експерт вважає, що більш реальне прийняття закону про заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Законопроект 5488 відноситься до євроінтеграційних, його прийняття є умовою для вступу Україні в ЄС.
Наразі зазначені законопроекти не стоять на порядку денному Верховної Ради України, а представники ЛГБТ продовжують відчувати дискримінацію, як на фронті, так і в тилу. Але ЛГБТ+ військові не втрачають надії, що колись вони будуть мати рівні права, та продовжують боротьбу з російською агресію і проявами гомофобії.
Текст: Ольга Куршевська; Фото: Артем Деркачов
