«Стріляю, кермую, навіть малюю» – «Лєший» з протезом руки повернувся на фронт

120-міліметрова міна не зупинила сержанта «Лєшого». Він втратив руку, тому мав бути комісований. Але колишній лісник більше не бачить себе в мирному житті. Тепер він сповнений бажання помститися росіянам за вкрадені мрії та зруйнований дім в Маріуполі. Тому «Лєший» повернувся на фронт. Військовий розповів репортерам Frontliner, який біль доводиться долати заради того, щоб знову стати в стрій.

Сержант 128 бригади ТрО «Лєший» вправно заводить авто однією рукою. Він впевнено почувається за кермом навіть без протезу. Військовий говорить, що навчився робити всі повсякденні справи після реабілітації та протезування.

У мене рука перебита, відірвана і висить, а нога кровоточить.

«Завдяки протезу я багато чого можу робити. Я стріляю, обслуговую зброю, кермую, плаваю, навіть малюю», – каже «Лєший». Проте півтора року тому чоловік навіть не був впевнений, що виживе.

День поранення, який кардинально змінив життя, «Лєший» пам’ятає до найменших деталей. У нього досі перед очима стоять кадри, як поруч з ним вибухає міна та її уламки проникають в тіло. В той момент він вже прощався з життям.

«Час сприймався суб’єктивно. Я відчував слабкість і розумів, що з мене витікає життя. Я міг лежати лише на одній стороні й намагався рухатись як черв’як. Бачу, що у мене рука перебита, відірвана і висить, а нога кровоточить», – занурюється у неприємні спогади військовий.

Попри пережиті жахіття війни, «Лєший» вважає себе щасливчиком. Він говорить, що йому двічі сильно пощастило. Перший раз, коли вийшов з оточеного ворогами Маріуполя, а другий, коли побратими витягли його після поранення, отриманого на Донеччині.

Якби побратими підійшли на півхвилини пізніше, мене би вже не було на цьому світі.

До війни «Лєший» працював лісником, займався виготовленням меблів з дерева і навіть не думав, що йому доведеться взяти до рук зброю. Повномасштабне вторгнення він зустрів у Маріуполі. Щойно почалися обстріли міста, чоловік одразу приєднався до територіальної оборони. У ТрО він займався евакуацією поранених, наданням першої домедичної допомоги. Надалі знання такмеду допомогли йому врятувати й власне життя. Буквально за тиждень перед пораненням «Лєший» провів заняття з медицини зі своїми побратимами, перевірив склад їхніх аптечок, ніби відчував, що йому знадобиться допомога.

«120 міна впала біля мене у трьох метрах. Мені пощастило, повинно було розірвати на шмаття, тому що у неї суцільне ураження від 25 до 60 метрів. Я невдало впав і не зміг би собі сам накласти турнікет. Кричав, що я трьохсотий і мені потрібна допомога. Якби я там залишався один, вірогідність вижити була дуже маленька. Якби побратими підійшли на півхвилини пізніше, мене би вже не було на цьому світі», – згадує «Лєший»

«Протез – не рука»

Після поранення «Лєшому» знадобився рік реабілітації, щоб повернутися до лав ЗСУ. Він дотепер мінімум раз на місяць відвідує лікаря, аби поліпшити свій стан. Найскладнішим для військового було пережити перший місяць після ампутації кінцівки. Його переслідували фантомні болі, було важко прийняти зміни у тілі, впоратися з повсякденними справами.

Надійним тилом і підтримкою для «Лєшого» став батальйон «Трьохлапих тигрів ЗСУ». Чоловік говорить, що ніхто так не зрозуміє і не допоможе, як ветерани з ампутаціями. Вони мають схожий з ним досвід, тому розуміють один одного без слів.

Аби приборкати сумні думки, боєць намагався постійно бути чимось зайнятим. Вже на п’ятий день після операції «Лєший» відкрив збір на дрони для свого підрозділу, хотів відчувати себе корисним. Допомогла й арттерапія: малювання, танці, гончарне мистецтво.

«Добре працюють танцювальні рухи, в шпиталі, коли ми танцювали, одразу підіймався настрій. Це також корисно для розслаблення м’язів», – з усмішкою говорить військовий.

Хоча після поранення минув понад рік, «Лєший» продовжує реабілітацію. Він пояснює, що у нього після травми виникають спазми й зажими в тілі, відчувається біль в куксі.

«Протез, у будь-якому випадку – це не рука, його не можна носити годинами. Періодично культя набрякає і стає некомфортно», – каже «Лєший».

Чоловік показує, як він стискає протез за допомогою м’язів плеча. «Лєший» говорить, що наразі він вже вміє відтискатися від підлоги, міцно тримати предмети, чистити зброю.

Читати також: «Я маю йти вперед». Два шляхи у майбутнє для ветерана з пораненням

Найприємніша частина фізіотерапії для бійця – масаж. Реабілітолог шукає зажими в тілі пацієнта, розминає його м’язи, масажує плечі та спину. «Лєший» каже, що після масажу почувається відремонтованим і готовим до виконання службових завдань.

Повернення у стрій

Після втрати кінцівки у «Лєшого» навіть думки не виникало, щоб звільнитися з армії. Навпаки, він докладав усіх зусиль, аби швидше повернутися в стрій. За словами чоловіка, він не міг залишити своїх побратимів, які стали для нього другою родиною.

«Я вже не бачу себе поза війною. Це неможливо. У мене за плечима 30 днів оборони Маріуполя. Цього було достатньо, щоб зрозуміти все, щоб змінились нейронні зв’язки. Я вже людина війни, та і вертатися мені нема куди», – пояснює воїн.

На думку «Лєшого», колишніх військових не буває. Після розстрілу цивільних, втрат побратимів, руйнувань міст, що відбувались на його очах, чоловік вже не бачить варіантів не воювати. Також його мотивує бажання помсти.

У мене досить багато забрали москалі. Окрім матеріального, це майбутнє, яке я собі промальовував.

«До війни я збирався відновлювати заповідник з сосновим лісом на березі моря. Там запах сосен змішується з морським повітрям. Вони забрали мою мрію», – з сумом згадує минуле «Лєший».

На нуль військовий виходити вже не може. «Лєший» визнає, що фізично йому важко воювати як раніше, але він може продовжувати службу на небойовій посаді. Наразі чоловік займається рекрутингом для батальйону – проводить співбесіди з людьми, які хочуть долучитись до Сил оборони. Після закінчення війни «Лєший» планує займатися реабілітацією та соціалізацією ветеранів.

«Війна ранить душу. Ці рани залишаються і кровоточать. Мені боляче бачити людей з порожніми очима та поглядом всередину. Я знаю, що пацани такими повернуться. Мені легко з ними розмовляти, бо я пройшов те саме, тому розумію їх і можу допомогти», – чоловік ділиться планами на майбутнє.

«Лєший» вважає, що не лише військовим знадобиться реабілітація після війни. У людей, які бачили бомбардування та каліцтва, залишиться травма на все життя. На його думку, після закінчення бойових дій буде дуже важко відновитись, але він готовий до нових викликів.

У 128 бригаді ТрО «Лєший» – не єдиний боєць, що повернувся на службу після важкого поранення. Реабілітолог Дніпровського протезного підприємства Сергій Литвиненко говорить, що 30% пацієнтів з ампутаціями хочуть продовжувати служити в Збройних Силах. Втім не кожен може повноцінно відновитись, все залежить від ступеня травми. Якщо вдалося зберегти суглоб і ампутація нижче коліна чи ліктя, можна виконувати завдання на небойових посадах.

«Багато хто після ампутацій залишається в армії. Такі люди можуть бути водіями, служити у відділах забезпечення, логістики. Простіше виконувати завдання з протезом ноги, ніж руки, бо дрібна моторика рук не відновлюється», – говорить Сергій Мальцев, ветеран, який втратив ногу. Наразі він працює техніком-протезистом і допомагає побратимам відновитися після поранень. На його думку, хоч протез ніколи повноцінно не замінить втрачену кінцівку, втім, ампутація – це не вирок. Навіть після втрати двох кінцівок при якісній реабілітації люди можуть повернутися до активного життя і відновити працездатність.

Фото: Данило Дубчак & Надія Карпова; Текст: Ольга Куршевська