Мрія про армію. Ліцей Героїв Крут створює нову модель військової школи

Ввечері випав перший за зиму сніг. Захрустів, коли по ньому пробігли дві невисокі фігури. Вони зупинилися відсапатися під ліхтарем. У жовтому світлі набув обрисів їхній одяг: бігові кофти і штани, синтетичні шапки і рукавиці. До бігунів підійшло ще троє. Разом вони встали в коло і почали відтискатись від злегка вкритого снігом асфальту.

Всім у цій компанії – не більше шістнадцяти років. Хлопці й дівчата навчаються у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Якби не однострій, їх складно було б відрізнити від підлітків, які вчаться у звичайних школах. Вирізняють цих дітей насамперед дисципліна, вміння дотримуватися режиму. Шість днів на тиждень їхній графік розписаний похвилинно: ранній підйом, доведене до ладу ліжко, зарядка, сніданок, уроки, обід, консультації з вчителями, факультативи, гуртки та секції (від стрільби до театрального), підвечірок, домашка, вечеря. За дисципліною наглядають вихователі-військові, в основному з бойовим досвідом, які стають для них другими батьками.

«Я піду на льотний»

В передсвяткові дні у звичайних школах на уроках і учні, і вчителі вже майже сплять, за партою їдять мандарини, нецікаві предмети прогулюють, похапцем закривають погані оцінки. У військовому ліцеї уклад не змінюється і в останній тиждень перед зимовими канікулами. Тут навіть після семестрових контрольних проводять звичайні уроки. До одинадцятикласників приходять курсанти та викладачі з військових ВНЗ і пропонують вступати до них. Хоча, мабуть, дарма: ці діти вже давно обрали університет та військову спеціальність.

«Я піду на льотний», — каже дівчина з виразними бровами та бездоганними стрілками. Такі ж акуратні і всі літери, виведені чорною гелевою ручкою у її конспекті із «Захисту України». Десятикласниця Ліза Тараско готується до вступу в Харківський національний університет Повітряних сил — хоче стати пілотом, як її батько та брат.

Я пішла вчитися наперекір батькам.

Хоча її батько бойовий офіцер, воював з 2014 року, він не підтримав бажання доньки йти у військову сферу. Втім Софія домоглася свого і тепер планує вступати у Київський політех на спецзв’язок.

Дівчата кажуть, що їхнє бачення військового майбутнього лише зміцніло з повномасштабною війною, що почалась, коли їм було по дванадцять років.
«Хто, якщо не ми?», — запитує Софія, а Ліза ще раз повторює це запитання.

Нова модель військового ліцея

Начальник ліцею Юрій Гусар вважає, що ліцеїсти переживають «ломку» характеру, відмовляються від егоїзму і повертаються додому іншими. Поважати правила – вибір самих дітей. За останні кілька років Ліцей імені Героїв Крут набув репутації навчального закладу, куди вступають найкращі, тому конкуренція висока навіть під час повномасштабної війни.

Найбільше покарання для наших учнів — це припинити тут навчатися.

До вступу готуються ще з вересня, тобто за рік до початку навчання. 2024-го у на одне місце претендували два хлопці й п’ять дівчат. У Львівський ліцей імені Героїв Крут беруть дітей з високими балами, гарною фізичною підготовкою і мотивацією бути найкращими.

«В нас тут немає тюрми. Найбільше покарання для наших учнів — це припинити тут навчатися. На їхнє місце може прийти хтось інший з резерву, і вони це добре розуміють», – каже начальник ліцею, полковник Юрій Гусар.

В Україні військові ліцеї почали з’являтися під час Другої світової війни. Радянська влада використала досвід європейських країн для підготовки юнаків до військової служби, але водночас намагалась вирішити проблему із сиротами, яких більшало через бойові дії. Заклади, відомі як суворовські училища, ставали дедалі престижними, адже туди вступали діти, закохані в службу, вважає Юрій Гусар.

Ця парадигма зламалась після розпаду радянської імперії. Сам полковник Гусар побачив це на прикладі Національної академії сухопутних військ у Львові, де він був заступником начальника з роботи з особовим складом. Багато курсантів, які вступали до академії після ліцеїв, часто мали серйозні проблеми з дисципліною. Річ у тім, що військові ліцеї сприймалися як інтернати. Наприклад, траплялися випадки, коли батьки їхали за кордон і вирішували закрити дитину у навчальному закладі, де про неї подбають. Мотивації навчатися у таких ліцеїстів не було.

Ми вчимо дітей бути лідерами.

«Наша ціль була зламати каральні підходи. Тож за останні шість років ми побудували нову модель ліцею», – каже Юрій Гусар.

Ліцей на постійній основі обмінюється досвідом з провідними військовими школами Литви, Польщі та Грузії – навчальними закладами, куди приїжджають високопосадовці цих країн, аби віддати шану дітям, що обрали шлях служби.

«Що вирізняє наш військовий ліцей від, наприклад, мистецьких чи фізико-математичних? – запитує Юрій Гусар і сам відповідає – Ми вчимо дітей бути лідерами».

Читати також: Урок, що не хочеться прогуляти: пілотування дронів та тактична підготовка для старшокласників

Аби досягти цієї мети, ліцей навчає дітей комплексно: надає знання та фізичну підготовку, рівень яких буде вищим, працює над дисципліною, а також розвиває дітей у військових напрямах. Ліцеїсти займаються на симуляторах, мають успіхи в комп’ютеризації та керуванні дронами. Зокрема їздять за кордон аби розширити досвід – у Литву та Польщу, а цьогоріч відвідали Військову академію США у Вест-Пойнті – найпрестижнішу у світі. А головне – вчить відповідальності.

Львівський ліцей не виглядає як школа, куди батьки на перевиховання запроторили «складних» підлітків, які вчаться з-під палиці. Ліцеїсти вільно висловлюють думки, які, в силу віку, можуть бути гострими і саркастичними, але не перетинають межі поваги.

Прийшовши в академію після ліцея, я відчув, що не маю перешкод

Юрій Гусар вважає, що військові ліцеї вкрай потрібні державі, адже вони стають базою для дітей, які мріють пов’язати своє життя з військом. З цим погоджуються випускники ліцею, які стали курсантами Національної академії Сухопутних військ.

«Майбутнє української армії я бачу так, що у вищі навчальні заклади люди йдуть з підґрунтям. Прийшовши в академію після ліцея, я відчув, що не маю перешкод», – каже військовослужбовець, випускник ліцею, чиє ім’я залишається неназваним з міркувань безпеки.

За його словами, в Україні немає жодного військового ВНЗ, де не навчалися би крутяни. Поки він згадує три роки навчання, зовсім поруч відбувається профорієнтація від академії. У спортзалі діти юрбляться біля столів з макетами західної і української зброї, а трохи далі підіймають дрони до вигнутої стелі. Перед групою учнів, які випробовують VR, встає людина у бронежилеті, обличчя закрите піксельним бафом. В руках – кулемет Калашникова. Якби з-під каски не визирали дитячі очі, його, впевненого і гордого, було би складно відрізнити від дорослого воїна.

Авторка: Діана Делюрман