«Війна нас загартувала»: як українські атлети готуються до Олімпійських ігор
На літніх Олімпійських іграх у 2024 році, що відбудуться 26 липня – 11 серпня, Україну представлятиме 142 спортсмени та спортсменки. Це найменша кількість представників в українській команді з 1996 року, коли Україна вперше взяла участь в іграх. Попри це українці налаштовані рішуче і готові боротися за медалі. Атлетів надихає можливість довести, що Україна – найсильніша: “Війна нас загартувала, тому – це додаткова мотивація показати світу, що ми будемо робити свою роботу незважаючи ні на що”, – каже фехтувальниця Влада Харькова.
Frontliner поспілкувався з українськими атлетами та атлетками про те, в яких умовах вони готувалися до ігор, чи сподіваються вони на медалі та що робитимуть, якщо доведеться змагатися з росіянами.
Цьогоріч Україна отримала найменшу кількість кваліфікацій від початку історії участі з 1996 року. Але варто пам’ятати про постійний фоновий стрес, який переживають українці, і що впливає на фізичний стан наших спортсменів. Майже всі атлети, з якими ми спілкувалися, мають близьких людей у своєму оточенні, які воюють, дехто переживав втрати близьких друзів, також деякі зі спортсменів поставили на паузу спортивну кар’єру і долучилися до Збройних сил України.
Для багатьох досі травматично пригадувати початок повномаштабного вторгнення, адже більшість атлетів, з якими ми змогли поспілкуватися, на початку повномасштабного вторгнення фізично перебували в областях чи містах, що опинилися під загрозою окупації.
“Я рік пробула в Запоріжжі після початку повномасштабного вторгнення, далі виїхала на тренувальний збір, травмувала коліно, а далі знову була війна і прильоти”, – говорить Вікторія Кесарь, стрибунка у воду, членкиня Національної збірної команди України на літній Олімпіаді-2024, медалістка чемпіонату Європи.
Данило Коновалов, теж член Національної збірної команди зі стрибків у воду, медаліст Європейських ігор, згадує, що на початку повномасштабного вторгнення він був у Києві, десь через півтора тижня повернувся додому в Миколаїв, який намагалися окупувати росіяни, і за словами Данила, вдома було страшніше ніж в Києві.
Членкині жіночої збірної України з фехтування Олена Кривицька та Джоан Фейбі-Бежура згадують, що 24 лютого вони були в Києві, Джоан мала на руках місячне немовля, а Олена була вагітною на 4-му місяці.
“Я встала погодувати дитину і почула вибухи. Мій чоловік сказав, що почалася війна. Це не було аж так раптово, бо всі попереджали про початок повномасштабної війни. Ми спочатку поїхали до моєї родини в іншу частину Києва, щоб бути всім разом. Страшно було виходити з дому, я тоді уявляла все як у фільмах: ми виходимо, нас розстрілюють. Тоді здавалося, що моїй кар’єрі кінець, бо про яке фехтування може йтися, якщо не зрозуміло, що буде з нашими життями. Чоловік відправив нас за кордон, де ми пробули півроку, але через 6 місяців ми повернулися в Київ і пробуємо жити”, – розповідає Джоан.
Ольга Кривицька, триразова учасниця олімпійських ігор, згадує, що Джоан була першою, хто набрала її о 5-й ранку 24 лютого, і сказала, що почалася війна.
“Ми дуже швидко зібралися, взяли мінімально найнеобхідніших речей, наших двох собак і поїхали до моїх батьків в Тернопіль. Свою доньку я народила уже під час повномасштабного вторгнення. Вона дитина війни”, – нервово жартує Ольга.
“Прилетів осколок – це складнощі, чи ні?”
Тренувальні бази українських олімпійців розташовані у Києві та під Києвом, попри те, що частина тренувальних зборів відбуваються за кордоном, частину часу атлети перебувають в столиці. Тому вони як і інші українці залишаються під прицілом російських ракет та дронів.
“Ми на тренувальній базі неодноразово бачили як пролітають над нами ракети, шахеди, чули вибухи. Наприклад, хлопці стояли, прилетів осколок – це складнощі, чи ні? Я не знаю”, – каже головний тренер збірної команди України зі спортивної гімнастики Сатинський Геннадій.
Команда фехтувальниць також мала досвід близькості обстрілів, як згадує Влада Харькова, членкиня жіночої збірної України з фехтування: “Ми тренуємося попри все, скажімо був випадок, що прилетіла ракета біля нашої тренувальної бази, а через 10 хвилин ми уже почали роботу”.
За словами українських олімпійців, нічні обстріли також негативно впливають на стан спортсменів:
“Буває таке, що о 3 ночі починається обстріл, і ти весь цей час не спиш, а вранці повинен вставати – і їхати на тренування, бо навіть якщо обстріл, то тренувань ніхто не скасовуватиме”, – ділиться Дільшот Халматов, член команди дзюдоїстів національної збірної України на літніх Олімпійських іграх.
Виїзди за кордон для наших спортсменів та спортсменок – це теж виклик, адже через війну, в Україні не літає цивільна авіація, і для того, щоб добратися до найближчого діючого аеропорту в іншій країні, українці повинні провести мінімум 15 годин в дорозі з Києва поїздом чи машиною. Подекуди ця дорога має ще декілька пересадок.
“На дорогу витрачається день чи два, це не так просто, як було колись, що їдеш в аеропорт і летиш, і після цієї дороги потрібно ще довго відновлюватися. А коли ти їдеш, то дитина залишається в Києві, – каже фехтувальниця Ольга Кривицька, – і коли відбуваються ракетні обстріли, то я переживаю, що не з нею”.
За словами Дар’ї Варфоломаєвої, членкиня жіночої збірної України з фехтування, кількість часу, який проводять спортсменки в дорозі може впливати на результат змагань:
“Якщо порівнювати наші умови, і банально, ті умови в яких добирають до змагань наші колеги – це зовсім інше. Скажімо, ти лише доїжджаєш до Варшави, щоб звідти летіти на інший континент, і бачиш що твої суперниці в інстаграмі постять сторіс, що вони уже тренуються”
Не лише страх за життя близьких впливає, як розповідають атлети, просто новини повністю вибивають з робочого стану:
“Кожен ранок ти починаєш з новин, і вони тебе виснажують, і потрібно збиратися докупи – і працювати, працювати, для своєї країни”, – підтверджує Дар’я.
На тренуваннях я думаю, щоб не дай Боже, ніхто не помер
Після критичного ураження росією більшості об’єктів енергетичної інфраструктури у квітні 2024 року, майже по всій території України відбуваються відключення світла, адже не вистачає потужностей для забезпечення електроенергією усіх споживачів. Відповідно, блекаути теж зачіпають роботу тренувальних баз, на яких працюють наші спортсмени чи спортсменки. До того ж влітку 2024 року в червні та липні зафіксовано рекордно високу температуру по всій території України, і якщо немає світла, то не працюють кондиціонери, вимикається освітлення залів та немає можливості тренуватися з деякими апаратами та тренажерами. Окрім того, відключення світла впливають на графіки відновлювальних процедур для спортсменів, і вони повинні підлаштовуватися так, щоб реабілітацію проходити в години, коли світло є, і відповідно, тренуватися коли світла немає.
Українські олімпійці розповідають, що температура в тренувальних залах може підніматися до +40 градусів за Цельсієм, і приміщення можливо охолоджувати лише за допомогою відкритих вікон. Тренування в умовах підвищених температур погано впливає на стан організму спортсменів, це стає додатковим чинником виснаження та може негативно впливати на серцево-судинну систему.
Данило Коновалов, член команди стрибунів у воду розповів як складно було приземлятися, коли світло вимикнули прямо під час стрибка. Тим часом фехтувальниці не можуть працювати на апаратах для відпрацювання ударів. Одна з них – Ольга Кривицька жартує, що імовірно скоро доведеться повертатися до середньовічних технік тренувань: наносити чорнило на наконечник шпаги, щоб можна було відслідковувати точність удару.
Нейтральні атлети
У грудні минулого року, після протестів України та країн-союзниць, Міжнародний Олімпійський комітет вийшов з заявою про те, що спортсмени та спортсменки з російським та білоруським паспортами таки братимуть участь у літніх Олімпійських іграх. Щоправда, у березні критерії участі були уточнені, і росіяни та білоруси отримали право виступати лише за умови, якщо не підтримують збройну агресію РФ проти України, не входять в силові структури РФ та не вживають допінг. Вони не мають права виходити під державними прапорами, гімн цих країн не лунатиме, а промарковані вони будуть абревіатурою AIN – “індивідуальні нейтральні атлети”.
Український національний комітет з березня перевіряв російських спортсменів, які подавалися на кваліфікацію і надсилав до міжнародного олімпійського комітету дані, що підтверджували порушення росіянами та білорусами визначених правил. За словами тренера національної команди з дзюдо Віталія Дуброви, для українців розроблено правила взаємодії з російськими атлетами: рекомендується не тиснути їм руки під час поєдинків, не спілкуватися поза межами змагань.
“На мою думку, рішення допускати їх до змагань було неправильним”, – наголосив Діброва. Його підопічна дзюдоїстка Єлизавета Литвиненко додає, що якби їй довелося боротися з росіянкою, чи білорускою, вона би хотіла перемогти.
Загалом, згідно зі списком, опублікованим МОК, у змаганнях братимуть участь 16 росіян та 16 білорусів. Комітет розіслав більше запрошень, але спортсмени їх відхилили самостійно чи під тиском місцевого комітету.
Навіть якщо хочеться здатися – ми йдемо до кінця
Наші атлети дякують за підтримку не лише українцям, але і спортсменам з інших країн. Як пригадує Назар Чепурний, представник національної збірної команди зі спортивної гімнастики, на початку повномасштабного вторгнення він був на змаганнях за кордоном, і спортсмени допомагали в дрібничках: ділилися інтернетом, щоб українці могли зв’язатися з рідними, позичали пластирі та медикаменти.
Для більшості атлетів, з якими ми поспілкувалися, війна стала додатковим стимулом, щоб боротися і здобувати спортивні перемоги:
“Я думаю, що в кожного спортсмена була думка про те, щоб зупинитися, але всі атлети, хто їде на Олімпіаду, і навіть ті, хто не отримав кваліфікації, навіть якщо хотіли здатися, боролися до кінця”, – каже Єлизавета Литвиненко, членкиня команди дзюдоїсток.
“Ми більше згуртувалися під час повномасштабного вторгнення, і, як не дивно, результат української жіночної команди з фехтування за останні 2,5 роки виріс”, – ділиться Фейбі-Бежура.
Спортсмени та спортсменки свідомі того, що їхні перемоги є підтримкою для українців, Олена Кривицька згадувала як з командою переглядала декілька раз рекордний стрибок Ярослави Магучіх, і як це піднаймало їх настрій. “Участь України в літніх Олімпійських іграх під час війни додає відповідальності перед Україною, перед народом, – вважає Богдан Ядов, член команди дзюдоїстів національної збірної України на літніх Олімпійських іграх, і додає, – хочеться виграти медаль, такий важкий період для України, щоб якось підняти настрій людям. І привезти цю нагороду в Україну, і показати світу, що Україна сильна”.
Фото: Андрій Дубчак; Текст: Софія Челяк
