Текст: Ольга Куршевська; Фото: Андрій Дубчак & Надія Карпова
Російська армія наблизилась до Покровська менш, ніж на 10 кілометрів. Сусідній Мирноград та села Покровського району зазнають постійних обстрілів дронами та ствольною артилерією. У зв’язку з погіршенням ситуації на фронті, місцева влада оголосила евакуацію населення громади.
У Покровську припинили роботу найбільші торговельні мережі, люди вивозять бізнес та масово виїжджають з міста.
Біля зачиненого супермаркету сидить жінка та продає городину.
«Це все, що залишилось. Трохи винограду, часник, перець, яблука. Треба все продати та їхати з міста», ― говорить жінка.
Антоніна вже б давно поїхала з Покровська, але не може залишити паралізовану 94-річну матір, яка пережила ще окупацію Покровська під час Другої світової війни.
«Я боюсь залишитись сама з мамою під обстрілами. Якщо вона помре, мені навіть ніхто не допоможе її поховати. Мені важко буде з нею евакуюватись, але іншого вибору в мене немає», ― зі сльозами на очах розповідає Антоніна.
Вона чекає волонтерів, які займаються перевезенням маломобільних груп населення і планує залишити рідний дім, де пройшло все її життя.
Як проходить евакуація
В Покровському районі працюють декілька волонтерських команд, які допомагають людям виїхати з-під обстрілів. Керівник пошуково-рятувального загону «Троянда на руці» Олександр Гуменюк розповідає:
«Наразі займаємось евакуацією з найгарячіших точок. Лише сьогодні наша автівка двічі попала під обстріл, але багато людей все одно не хочуть залишати свої домівки. За минулий тиждень з 30 заявок, виїхало лише четверо людей, інші відмовились. Родичі благають їх, вмовляють, а вони не виїжджають, не дивлячись на те, що по селах вже орківські танки їздять» (матеріал про загін “Троянда на руці” на нашому сайті).
Також Олександр говорить, що є сім’ї з дітьми, які категорично відмовляються виїжджати, хоч місцева влада оголосила примусову евакуацію всіх дітей громади. Більшість батьків розуміють небезпеку та рятують дітей, залишаючи місто.
На вокзалі біля евакуаційного поїзду чути дитячий гомін та плач. Більшість пасажирів поїзда ― жінки з дітьми та люди похилого віку. Наймолодшій пасажирці всього два місяці. Її мама Катерина розповіла, що прожила в Покровську 30 років, народила тут трьох дітей, але їде, тому що боїться залишатися під обстрілами. Вона каже:
«Думаю, Покровськ наш вистоїть, і ми повернемося додому, все буде добре».
Військові дають песимістичні прогнози щодо найближчого майбутнього міста. Дмитро, старший солдат бригади, яка бере участь в обороні Покровська останні два місяці, розмірковує:
«Я думаю місту залишилося жити максимум місяць. Покровськ ризикує перетворитись на другий Бахмут, тому ми рекомендуємо місцевим евакуюватись, поки не стало пізно».
Вирішив дослухатися до порад військових 66-річний Володимир, хоча він не хотів залишати рідне місто до останнього. У нього немає родичів в інших регіонах та коштів, щоб орендувати квартиру. Погодився виїхати в Харків лише після того, як волонтери пообіцяли, що нададуть йому безкоштовне житло та можливість лікуватися.
«Якщо помирати, то мені би вже краще тут було. Але військові кожен день пояснюють, що треба виїжджати, бо можуть так настати бойові дії, щоб ми не були живим щитом, щоб їм легше було відбити місто», ― каже Володимир.
Чоловік розуміє, що в Харкові теж небезпечно, але там принаймні є соціальна та медична інфраструктура. В Покровську вже не приймають більшість лікарів і зачиняються аптеки, тому хворим людям важко отримати медичну допомогу.
В місті працюють лише кілька аптек, в яких утворюються довгі черги.
Останні дні роботи бізнесу
В центрі Покровська ще відкриті маленькі магазини, але їхні власники планують переїжджати та розпродують товар, вже не очікуючи нових поставок. Ірина, продавчиня в магазині канцтоварів «Школярик» говорить:
«Працюємо до кінця тижня і все, закруглятися будемо. Ми не переїжджаємо, зачиняємося і все. Товар до школи вже ніхто не купує, беруть переважно скотч. Більшість покупців ― це військові, вони беруть щось для потреб штабу».
Біля магазину зоотоварів «Хвостик» трохи більше покупців. Власниця Ангеліна розповідає: «Найбільш ходовий товар зараз ― переноски, шлейки, бо людям потрібно вивезти тварин. 90% клієнтів ― це військові, тому що на передовій живуть коти, собаки і треба їх кормити».
Найближчим часом жінка планує зачиняти магазин, хвилюється з приводу того, що у неї ще залишились папуги та пацюки. «Куди їх діти? Що їх на смерть бросити? Папужок заберемо з собою, а крис готові пороздавати, аби хтось забрав в гарні руки», ― каже Ангеліна.
Якщо навіть маленьких тварин непросто евакуювати, то власникам рогатої худоби взагалі непереливки. 62-річний Андрій не може залишити Покровськ через своє господарство.
«Треба уїжджати, але поки залишаюсь. У кожного свої труднощі, свої проблеми. У мене домашні животні ― три корови, їх треба якось вивезти. Корова ― це живий організм, як ти її залишиш, якщо вона тебе всю жизнь кормить. Вона має жити. Хтось бере свої тряпки і тікає, а я не можу залишити корів», ― говорить у розпачі чоловік.
Наразі він шукає волонтерів, які допоможуть перевезти йому худобу до родичів у Київську область. Каже, що важко знайти людей, які зможуть перетягнути корів за 700 кілометрів.
Кожна людина має свої причини, чому не хоче виїжджати з міста. Хтось не може залишити хворих родичів, хтось боїться, що на новому місці буде важко без свого житла та матеріальної підтримки з боку держави. Люди похилого віку кажуть, що хочуть померти в своєму місті на рідній землі, вважають, що в інших регіонах їх ніхто не чекає та нікому вони не потрібні. Також важко залишити могили рідних, бо існує ймовірність більше вже не повернутися в місто.
На центральному кладовищі панує тиша, яку раптово переривають вибухи з околиць Покровська. Люди приїжджають в останній раз на могили рідних, щоб попрощатися з ними. 60-річна Віра Миколаївна прибирає на могилі своєї доньки та розповідає, що хоче залишитися у Покровську.
«Думала поїхати в Дніпро, якщо вже сильно стріляти почнуть, але там квартири дуже дорогі. Якось так виходить, що наче повинні ми об’єднуватися, але зараз є мить, де можна заробити і люди наживаються на горі. Об’єднання немає, допомоги немає. Та й як я поїду, як донька тут? Як я її залишу саму?», ― говорить жінка, дивлячись на надгробок.
Центр Покровська виглядає вцілілим, ніби війна не так близько, на алеях квітнуть троянди, з кав’ярень лине запах кави, але навколо майже немає дітей, на вулицях частіше можна зустріти військових, ніж цивільних. Над містом висить відчуття тривоги. Про війну постійно нагадують звуки вибухів, що тут стали вже звичним явищем.
Боєць Олексій, який щойно повернувся з боїв у навколишніх селах, говорить:
«Коли в місті військових стає більше, ніж цивільних, воно помирає». На його думку, Покровськ не вдасться втримати, тому його мешканцям потрібно виїхати, як би боляче це не було.
Місцева влада повідомляє, що з 9 серпня з Покровська виїхало більше 4 тисяч людей, з них близько 1117 дітей. Хоча в місті функціонує вся критична інфраструктура, є електрика, водопостачання, газопостачання, але ситуація може погіршитись у будь-який момент, тому влада закликає жителів Покровської громади евакуюватись у більш безпечні регіони.