Хвостаті переселенці. Харківські активісти не просто рятують тварин, а змінюють їхні долі

Історія війни, розказана тваринами, коли б ті могли говорити, жахала би значно більше за те, що люди уже знають. Frontliner завітав до ГО “Порятунок тварин Харків”, що 8 років займається евакуацією тварин із гарячих точок, лікуванням і пошуком нових домівок. На рахунку організації врятовані життя – котів, собак, коней, овець, кіз, черепах, шиншил та навіть акваріумних рибок. У Харкові “порятунок тварин” має кілька точок: клініку, простір для собак, а також реабілітаційний центр для котів.

Представниця організації Ярина Винтонюк розповідає: “Порятунок тварин” починався з міні-притулку. Згодом прийшло розуміння, що в місті немає служби, яка б екстрено виїжджала до тварин у біді. Наприклад, коли та тоне, потрапила під колеса чи зазнає жорстокого поводження. 

“Ми зрозуміли, що не можна тільки рятувати, або тільки притулок мати, що має бути повний спектр, — говорить Ярина. – Якщо ти рятуєш, то вже і дбаєш про здоров’я і про подальшу долю. Це було на голому ентузіазмі, у нас не було навичок, тільки бажання допомагати. І так вийшло, що ми тисячу тварин на рік рятували. Якщо ви подзвоните в МНС в Харкові, вони переведуть виклик на нашу гарячу лінію”.

Повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Змінилися, зокрема, масштаби затребуваної допомоги. У П’ятихатках працював притулок на 300 собак і 80 котів. Він потрапив під ворожий обстріл. Після цього був тиждень, щоб евакуювати тих, хто вцілів. Ярина згадує:

“Ми в екстреній ситуації опинилися. Просили допомоги, в кого тільки можна. Нам допомогли іноземці, організації, які на кордон приїжджали й забирали наших тварин. Також по Україні, в Івано-Франківську наші собаки опинилися, в Дніпрі. А далі побило Салтівку, багато тварин залишились зачиненими у квартирах. Господарі телефонували, просили вибити вікна, зламати двері, тільки врятувати тварин. І так наша діяльність переросла в евакуацію. Доступу до Салтівського району вже не було для цивільних. Нам військові допомагали, пускали, показували, де вони тварин бачили, чули. Тоді напевно 300 тварин було врятовано з зачинених квартир. Частину забирали господарі”, – розповідає Винтонюк. 

Евакуацію розділили на кілька етапів. Одні вивозять тварин по Україні, інші – на кордон, де потерпільців приймали іноземці. І ще один екіпаж їздив до лінії фронту: спочатку Салтівка, потім Луганщина, Донеччина, Харківщина. Зоозахисники почали прогнозувати наступні гарячі точки і вивозити тварин заздалегідь. З червня 2022 року по лютий 2023-го вони евакуювали тварин із Бахмута, бо розуміли, що місто зітруть на порох. 

“Кого врятували, того врятували, – зітхає дівчина. – Ми маємо завжди по-максимуму вивезти. І легше, коли ти це заздалегідь прогнозуєш”. 

Згодом ареал їхньої діяльності поширився на Херсонщину. Після підриву Каховської  ГЕС заявки надходять до тепер. Нині рятувальники вперше вирушили на Сумщину – там також стає “гаряче”. 

За два з гаком роки організація врятувала понад 13 тисяч тварин. Півтори тисячі – під опікою ГО. У 2022-му  більшість ветеринарів виїхали з міста, тим часом як пацієнтів додалося. “Порятунку” бракувало місць, де можна лікувати врятованих тварин. А також грошей, адже суми за оплату послуг надходили космічні. Тож довелося створювати заклад під свої потреби. 

“Це унікальний проєкт клініки, – говорить Витонюк. – Більше немає такої в Україні клініки, яка не є приватною, не націлена на заробіток, а надає безкоштовну допомогу безпритульним тваринам. Вона саме створена під цих тварин, яких ми рятуємо, які потребують допомоги”.

Купити приміщення і обладнання допомогли закордонні партнери – PETA Deutschland та міжнародний благодійний фонд “Нова Україна”. На сьогодні клініка живе на донати та грантові програми. Щомісяця тут отримують допомогу близько 600 тварин.

Характер пошкоджень пацієнтів різноманітний. Він відрізняється від того, що траплялося до 2022-го. Адже окрім травм додається стрес від факту покинутості. Тварини залишилися без своїх людей, без дому, без їжі. Крім того, нині частіше трапляються осколкові поранення, втрати кінцівок, органів. Потрібні справді самовіддані фахівці. Одним із них став Вітаус Здоніс із Фінляндії. Коли побачив, скільки виїхало за кордон ветеринарів, подумав, а хто ж буде рятувати тварин тут, розповідає Ярина:

“Він хірург, оперує найскладніші випадки. Де потрібен остеосинтез, де уламкові ушкодження. Європейці в шоці від того, що тут. У них досвід інший, у них немає, безпритульних тварин, немає війни”, – каже вона. 

Життя, що перемагає

На рецепції клініки – символічне зображення дерева із фігурками тварин на гілках, скринька для донатів та гасло: “Хай життя переможе все!” 

У кожного пацієнта стаціонару – окремий бокс. Ті, хто в кращому стані, зацікавлено стежать за гостями. Один із них досить зухвало вмостився в лоток, ігноруючи його пряме призначення. Дехто не проявляють цікавості до зовнішнього світу. З деяких лап стирчать катетери.

У ветлікарні є душова, де пацієнтів купають і стрижуть. Окремо – інфекційний стаціонар, щоб зменшити ризики зараження. 

Зоозахисниця нарікає: українська ветеринарія розвинена дещо менше, ніж хотілося б. Є фахівці, які роблять надскладні операції, однак більшість клінік не мають мотивації до розвитку. Часто обирають евтаназію, аби “не мучити тварину”, замість боротися за життя. 

“І якщо ти ставиш життя вище, то тебе це мотивує, ти рухаєшся, і це зовсім інші плоди дає. Привозять військові тварину, яку знайшли в посадці, зламаний хребет, вона тільки головою трошки рухає. Ніякого оперативного втручання не можна зробити. Але дівчата її доглядали, доглядали, вона зрозуміла, що хоче таки жити. Почала поступово підіймати голову, а потім вона встає на лапи… ну, зараз вона повноцінно ходить, і все добре. І тому ми не віримо, коли нам говорять, що немає шансів. І нас це дуже мотивує, ми бачимо, що насправді, все можна перемогти…”, – розмірковує Ярина Витонюк.

Віднедавна в клініці  почали робити операції з використанням замінника кістки. У людській хірургії такий застосовується давно. Ярина розповідає про першого пацієнта – собаку, в якого в ДТП роздробило щелепу:

“Вітас застосував цей замінник. Тобто тварині врятували якість життя. В неї не буде ампутовано частину щелепи, і вона зможе сама їсти”. 

Одна з пацієнток – декторативна коза Аляска. У неї вуха ніби в кокер-спаніеля, харизма та жага комунікації. А ще – зламана нога. Коли її випускають, вона починає бігати по кімнаті і всіх по-дружньому “буцяти”. Господарка тримала козу як друга, а не як худобу. Однак тварина травмувалася, а жінка надто пізно знайшла фахівців, що можуть допомогти. Зараз ногу доведеться ампутувати і шукати протез.

Ярина нарікає каже, що клініка уже замала як на поточні потреби. Вона розрахована на 50-60 тварин одночасно. Треба шукати нове приміщення.

Після лікування тварини залишаються у притулку стільки, скільки потрібно. 

“Якщо тварина, в неї онко, і вона не знайде сім’ю, вона залишається під нашою опікою до кінця життя, – говорить Ярина. – Решту, по-перше, якщо це евакуйована тварина, ми публікуємо фото і відео в інтернеті – частина господарів знаходяться і їх забирають. Далі, ми шукаємо нові сім’ї й місця притулків-партнерів як в Україні, так і за кордоном. Наприклад, є Таня Павлиш, в неї нема “офіційного” притулку, але в неї дуже добре виходить піклуватися про цуценят, вона їх всіх витягує, в неї легка рука на пошук сімей… В Києві, наприклад, “Патрон центр” іноді приймає від нас тварин”.

Приймають тварин і у ЄС. В Польщі організація Atos іноді забирає і прилаштовує по два десятки собак і котів. У Франції організація, що опікується тваринами, поміщає хвостатих переселенців спершу у тимчасові родини на перетримку, звідки вже шукають постійних господарів. Харків’яни ж тішаться і збирають світлини з сімейним життям своїх підопічних. Ярина згадує:

“Класно бачити, як тварини міняються. Була собачка, ми вивозили, на ланцюгу жила. Її потім усиновлює сім’я, і вона настільки одомашнена, і так себе проявила!.. Там народилась дитинка, і вона цю дитину доглядала, спала з нею, захищала!”

Внутрішня зброя

Ярина пояснює, що притулок годиться хіба як проміжний етап. Харків – прифронтове місто, що  потерпає від обстрілів. Тут тварини можуть розраховувати на лікування і тимчасовий прихисток, однак важливо, аби далі вони таки знаходили родини. Адже 90% з них раніше були домашніми. 

“Для них сенс життя – це бути в сім’ї, людині служити, – пояснює зоозахисниця. – І неможливо всіх тварин просто зібрати в притулку”.

Всі працівники вже давно “всиновили” когось із підопічних. У Ярини вдома двоє кішок, папуга Корелла з Бахмуту і шиншила – теж звідти. Зараз додався кіт – на перетримці. Тварини уживаються мирно, а часом кумедно поводяться. За фахом Ярина психолог, у “Порятунку тварин” працює від початку створення:

“Кожен шукає частину роботи, яку може в цій війні виконувати, де він може своє знання, вміння застосувати. Коли почалась повномасштабна, у мене не було питання, що робити. І ми з нашою командою не зговорювалися, ми дітей вивезли і просто продовжували цю роботу. І коли ти їздиш в зону бойових, чи дівчата тут приймають тварин поранених, і коли ти їх бачиш, що вони лишаються, їм нема кому допомогти… Вони як діти. Будинок зруйнований наполовину, собака може втекти. Але він залишається, бо це його дім, і його задача охороняти. І його сім’я, він надіється, що вона повернеться. Нема такого, насправді,і що людське життя цінне, тварини не цінне. І якщо для людей цінне життя, то воно в будь-якому прояві цінне”.

Військові – останні, хто залишається у покинутих населених пунктах. Від них найчастіше забирають тварин. Лишившись самі, тварини йдуть до них у пошуку порятунку. І знаходять його. Ярина каже: вони переживають за своїх менших побратимів, відстежують їхню подальшу долю:

“Кілька тижнів тому військовий передавав нам цуценят. І він таку річ каже, ну, це для нас дуже важливо, дбати про тварин. Тому що це як броня для душі. Так, ти йдеш на завдання, одягаєш каску, бронежилет, береш зброю. А це внутрішня твоя зброя. Щоб залишитися людиною. І це визначає, хто ми є насправді. І я дуже рада, що люди під час війни проявляють себе так”, – розповідає вона. 

Взаємотерапія

Реабілітаційний центр для котів об’єднали з реабілітацією людей. Туди запрошують військових, дітей і всіх охочих. Адже таке спілкування терапевтичне для всіх.

Центр розташований у напівпідвальному приміщенні – тут укриття, і водночас котячий рай. Кілька кімнат, обладнаних всім, що треба для котячого щастя: дивани, пуфи, полички-гнізда, іграшки, миски з кормом і водою. Працює цілодобове “кіно” – велетенський акваріум із рибками, евакуйованими з Костянтинівки. А також вікно, за яким сусіди періодично годують птахів. У приміщення площею 270 квадратних метрів понад 200 котів. Працівники сміються – майже по коту на метр!

У попередні місяці сюди приходили, в середньому, 70-100 людей, минулого місяця – 250, розповідає Ярина. 

“Ми запрошуємо всіх активно, тому що дуже потрібна увага. І тваринам, і людям. На основі досвіду, який в нас вже був до повномасштабного, у нас був притулок в лісосмузі. І в відкритий вольєр приїжджали люди, вичісувати котиків, і це на них дуже гарно діяло. Коли почалась повномасштабка, ми зрозуміли наскільки важливий момент реабілітації що для тварин, що для людей. І їм потрібен не просто притулок, а їм потрібне спілкування, і умови, наближені до домашніх. Тому ми диванчики поставили, м’якушки, лазалки, щоб кожен міг знайти місце, де йому подобається, де він буде відчувати себе у безпеці”, – зауважує вона.

Кожному коту потрібен свій час на адаптацію. Деякі подовгу сидять відлюдьками, аж поки починають йти на контакт. Інші ж включаються в соціум одразу. Домашнім котам, котрі звикли бути єдиними, пристосуватися важче. Вуличні ж розбишаки звикають швидше. На кожному – ошийник із іменем, за яким можна визначити його історію, а також крихітний дзвоник. Любителі домінувати змушені приборкувати свої амбіції і приймати правила життя в спільноті. 

Кіт Гера – з Херсона. Він довго не йшов на контакт, лежав у кутку. Однак любов і турбота зробили свою справу. Тепер Гера став “центральним” котом. 

Ще одна мешканка цього простору – черепаха з Курахова. Працівниця реабілітаційного центру Олена Яковлева розповідає:

 “Її привезли як хлопчика Сьому. Але я знаю краще черепах, це дівчинка. Її називали Серафима”

Реабілітація контактом з котами науковою мовою називається фелінотерапія. Яковлева пояснює: муркотіння, вібрації, які передаються людям, діють заспокійливо на весь організм:

“До нас приходили молоді люди, кажуть: “Навіщо я платив гроші психологу?! Вперше у мене думок ніяких не було”. Він тут відпочив. Інші казали: “Навіщо я пив валеріанку? За пів години я міг би тут розслабитися!” 

Кіт Димок вирізняється пухнастістю та кофтинкою. Він потрапив до “Порятунку” хворим, у виразках і ранах. Його довелося повністю поголити. Він роздирав себе, і, аби дати ранам загоїтись, його почали одягати. Кіт одужав, обріс хутром і перетворився на харизматичного красеня. Однак звичка до кофтинок лишилася – без них йому тепер не комфортно.  

Іноді коти обирають собі родину. Кіт Ніколя мав поїхати в Німеччину до нового господаря. Напередодні від’їзду різко з’явилися ознаки застуди. Господар поїхав сам, а кіт наступного дня вже був знову здоровий.

“Кажу, мабуть ти шукаєш іншого господаря, – згадує Ярина. – От кіт вертлявий, такий “Фігаро тут, Фігаро там”. І хлопчик такий самий прийшов. Вони один одного знайшли!”

В одній із кімнат – міні-кафе. Там спілкування з котами можна поєднати з кавою, какао, чаєм та випічкою. В проєкті – кімната, де можна прийти поспати 30 хвилин у оточенні котів.

“Буде включатися музика релаксуюча, – ділиться планами Олена. – Лягають. Котики збігаються, лежать, урчать…”

Ярина показує малюнки, які приносять діти, альбоми із “усиновленими” тваринами:

“Це Сабріна і Патрік, німецька пара. Вони протягом 2 років нам допомагали з котами. Сабріна сама ветеринар. І от вони приймали по 5-7 котиків і їм шукали сім’ї. За той час скільки котиків знайшли сім’ї!”

У якості сувенірів тут чашки із зображеннями підопічних “Порятунку тварин” та гаслом: “Хай життя переможе все”.

 

Текст: Олена Максименко; Фото: Данило Дубчак, Олена Максименко