Там, де немає війни. Як воює бригада Короля Данила біля Золотого
Вечір на бойових позиціх
Ми заходимо на бойові позиції під Золотим-4 разом із прес-офіцером. Дорогою на РОПі (ротний опорний пункт) довго чекаємо на командира. Чекати на війні – нормально. Краще все зробити«згідно-відповідно», щоб не робити клопоту ані собі, ані військовим.
«Ви реально вірите, що вам знадобиться енергетик?!» – регочуть із нас хлопці. Ми приїхали на позиції 24-ї бригади Короля Данила із ночівлею. Тонізуючий напій взяли на випадок неспокійної ночі. «Повірте, – запевняють нас господарі, – якщо буде бій, то енергетик вам не знадобиться!»
«Зеленка» Луганщини все ще рясна, і дозволяє пересуватися неквапно. Ночі вже зимні, бійці кажуть – на нічні чергування доводиться вдягати термобілизну. Відстані від противника варіюються в межах кількох сотень метрів. Окопи вириті «на совість» – глибокі і протяжні.
Біжучи цим химерним лабіринтом, ліпше вдягти каску – не так від кулі, як від зустрічі макітри з балкою.
У бійниці краще не визирати, можна дивитися у ТР – трубу розвідника – крізь неї добре видно позиції противника.
На деяких постах – монітори, які транслюють «документальне кіно», записане камерами спостереження.
На позиції, де відстань до ворога найменша, напис фломастером на мішку інформує, що тут немає війни. Ми знімкуємо. «О, усі журналісти фоткають цей напис!» – тішаться хлопці. Картину доповнюють гільзи калібру 7.62, шаром яких вкрита земля на позиці. «Та то ми вже прибрали!» – коментують господарі.
Бійці можуть жити у покинутих хатах та бліндажах. Кажуть, робота над побудовою«крайнього» з них (частина бійців мають забобони щодо слова«останній») тривала понад місяць. Наразі роботи з розбудови позицій тривають – чергова партія деревини складена на узбіччі, і невдовзі перетвориться на укріплення. Будматеріали купують здебільшого самі, дещо постачають волонтери.
Контингент різноманітний. Дехто служить від початку війни і не планує повертатися до цивільного життя; дехто підписав контракт нещодавно, і, здається, камери боїться більше за найлютіший обстріл.
За тим, у кого це перша ротація – закріплений боєць з досвідом, який підказує та навчає.
«Не бійся, то тільки вперше страшно!» – підбадьорює після бою перед записом коментаря свого молодого«протеже» один із бійців .
«Обстрілюють майже щодня, – коментує Василь із позивним «Білий». – ДРГ не буває, а от крупнокаліберні кулемети, гранатомети, міномети працюють майже постійно».
Він родом із Чернівців, воює з 2016. Каже, що на війну пішов одразу ж після закінчення школи, і в мирному житті не бачить себе навіть по звільненні окупованих земель. Він подовгу мовчить, іноді признається, що не може відповісти на питання. Він змінює бригади залежно від того, яка з них виходить із ППД на фронт. Наразі довелося повоювати на Авдіївській «промці», Світлодарській дузі, в Зайцевому, Водяному, Кримському, Троїцькому…
«Влюбився я був раз на війні… – згадує хлопець. – А це така ситуація була не дуже прикольна. Одного з моїх найкращих друзів вбило, і я з медичкою ішов діставати, і так і закохався… Так, взаємно. Але пройшла любов… Найважче на війні – втрачати друзів, з якими жив разом, які тобі стали дуже близькими людьми, і потім він помирає – це найважче».
Він розповідає, що проти них наразі стоять місцеві «шахтарі», 6 мотострілковий полк. Попри традиційні кпини, хлопці говорять про противника із повагою – мовляв, не дає розслаблятися, в нього є чому повчитися.
На противагу «Білому», старший механік-водій Юрій із позивним «Аладін» хотів би повернутися до мирного життя та має надію, що війна закінчиться найближчим часом. Він служить другий рік, до того працював на різних роботах, зокрема розвантажувальником.
«Позивний сам придумав, – пояснює чоловік. – Я розумію Аладін – як володар свого життя. Пішов на службу – були непрості часи, довелося… Я йшов заради того, що… я розумів, що я буду тут потрібний».
Під перший обстріл «Аладін» потрапив на Світлодарці. Крили 122-м калібром: «І я відчув, наскільки він тяжкий, цей обстріл. Я знаходився в цей час у блінжаді, коли сталося пряме попадання в бліндаж. Ми повибігали, не знаємо, що робиться. Багато кого оглушило, мене в тому числі. На шість секунд я взагалі втратив орієнтацію. Ну тоді швидко зібралися, зорієнтувалися, покидали позиції, хтось побіг у сховище, а хтось побіг на пост».
Розповідає, що йому до вподоби бойова практика і постійний розвиток. Що іноді бої тривають по дві години.
«Був один момент, коли засипало побратима, і прийшлося допомагати його розкопувати – під обстрілом, – згадує боєць. – Розкопали – живий-здоровий!»
Розповідає, що любить моменти, коли потягом із побратимами вертається на службу із гітарою. Співають «Як умру, то посадіть на могилі молоду яворину», «Там під Львівським замком».
«Нещодавно тут стояв, гімн співав, – говорить він. – Це було для мене дуже сильно, почало мене аж зсередини розпирати, як почав співати. За 100 метрів, думаю, чули на позиціях противника».
Найближча ворожа позиція на висоті, і це погано, бо противник має невелику перевагу. Цю ніч, як і більшість попередніх, над позиціями Збройних Сил кружляли дрони. Бійці припускають, що цими постійними розвідками ворог до чогось готується.
«Якщо почнеться обстріл, негайно вимикайте тут світло! Ця хата сильно просвічується!» – попередила нас Жасміна, кухарка. Ми саме чаювали на літній кухні.
Ранковий бій
Однак ніч видалась тихою. Випитий напередодні енергетик не завадив заснути.
Перші постріли почалися після 5 ранку, близько 6 бій увійшов у повну фазу. Вогонь вели зі стрілкової зброї. Переважали крупнокаліберні кулемети, було про два прильоти з РПГ та двоє «вогів».
Бійці вискакували зі спальників, хапали зброю, шнурували берці уже надворі та рухались на пости (дивіться на відео). Періодично тріщав «тапік», хлопці мовчки вислуховували вказівки на тому кінці дроту.
Численні коти і собаки розвертали голови убік пострілів, однак не рушали з нагрітого місця.
На питання читачів інстаграму Donbas Frontliner, чого найбільше бракує – бійці відповідають, що«хотілося б побільше БК (боєкомплект)».
Нас частують сніданком – борщ і гігантські деруни зі сметаною. Хлопці сваряться за дошки – мовляв, не варто тягати їх тим, кому вони не призначені.
Про ранковий бій говорять – ситуація штатна.
Олена Максименко, Андрій Дубчак, Єва Фомичева з російсько-українського фронту, Золоте, вересень 2021 року.
Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/donbas-frontliner-spilonosht/
Та обов’язково підписуйтесь на наші мережі: heylink.me/donbasfrontliner
 |
 |
 |
