Від бару в Сочі до батальйону «Свобода», щоб не бути рабом

«Я знав, що він там [у ворожому війську], але я зробив цей вибір, пішов проти батька. Ми зідзвонюємось, просто не підіймемо військової теми. Пару разів, коли пробували, ми сварилися», розповідає військовослужбовець батальйону «Свобода» «Паладін».

Нещодавно, перед приїздом на цю ротацію він одружився з Богданою. Вона, як каже, підтримує і надихає.

В 18-му році я збирався подавати документи в «МГБ ЛНР».

«І ти просто в цьому пузирі пропаганди, інша інформація тобі не надходить і не пробивається. До того ж, коли ти підліток, від 15 до 25, ніхто навіть не знав слова «пропаганда», і звісно, вірив в картинку, яка вимальовувалась. Росія сильно промила мізки в Луганську і змусила людей повірити в те, чого ніколи не було, що Україна напала на Луганськ, і Росія прийшла нас захищати. Це дуже впливало», – згадує «Паладіна».

Росія сильно промила мізки в Луганську і змусила людей повірити в те, чого ніколи не було, що Україна напала на Луганськ, і Росія прийшла нас захищати.

Нове цікаве життя

Повернувшись до Луганська, він пішов працювати на шахту охоронцем за 4000 рублів. Терористи з угруповання «ЛНР» обіцяли 15000 тисяч рублів, що приваблювало молодь.

До Києва «Паладіна» витяг двоюрідний брат. На той момент він жив у столиці вже вісім років, мав дружину й дитину. Новоспечений переселенець переконався, що за російську мову не розпинають на стовпах, і взагалі реальність дещо інша, ніж видавалося з Луганська. Крім того, йому вдалося знайти роботу бармена.

Цікаве життя. З нової сторінки. А коли все почалось, то я не довго думав, зразу пішов добровольцем.

«Цікаве життя. З нової сторінки. А коли все почалось, то я не довго думав, зразу пішов добровольцем. Був кулеметником-піхотинцем, потім кулеметником у розвідці, розвідником, потім пройшов курси, став снайпером, працював на 308-му калібрі. А після Бахмуту роту треба було доукомплектовувати, і я став головним сержантом роти. Після ротації на Сіверському напрямку пішов в БПЛА», – згадує «Паладін».

Швидко прийшло усвідомлення, що відбувається, хоча моя башка була промита дуже добре пропагандою. Я не хотів бути рабом, я побачив лице Росії справжнє.

Він називає кілька факторів, що вплинули на рішення піти воювати:
«Швидко прийшло усвідомлення, що відбувається, хоча моя башка була промита дуже добре пропагандою. Я не хотів бути рабом, я побачив лице Росії справжнє. Бомбардування Києва – я вийшов розвіятись, пограти в баскетбол. 15 років я професійно грав в баскетбол в Луганську. Я граю, краєм ока бачу – дитина підійшла, і дивиться, як я граю. Я ж це замітив, кажу, іди до мене. Він підійшов, потім ще одна дитина приєдналась. Ми граємо, я на них дивлюся і розумію: а хто за них заступиться, як не я? Це було теж таким тригером і «щолчком», який мене і відправив добровольцем», – розповідає військовий.

Позивний «Паладін» став даниною пам’яті власному дитинству і захопленню World of Warcraft. Військовий грав за Ельфа, який був Паладіном.

«І чомусь мені дуже схоже моє життя, як той боєць Паладін з відеогри, – зізнається військовий. – Він зцілював людей, мав меч здоровий, міг ворогу дати по хребту».

Мобілізувавшись, «Паладін» потрапив у Лисичанськ. Тоді більше доводилось їздити по пунктах спостереження, лінія оборони була мінлива, ситуація наближалася до оточення. Потім – бої за Зайцеве.

Ворог витісняв українських захисників, його розбивали артою:
«Ми були розвідники, нас відправили зачищати окопи. Зачистили, думали, що всі наші хлопці загинули. Але боєць «Чайник» – його засипало землею, одна голова стирчала. знайшли поряд саперну лопатку, там був вбитий орк, ми взяли його каску, і так його викопали і спасли. Йому відрізали ногу, але він живий», – згадує «Паладін».

Дні народження – другий і третій

В Бахмуті «Паладіна» поранило. Хлопець сумно іронізує:
«Виграв «щасливий квиток» з Бахмута. Бо там або 300, або 200 можна було вийти».

Тоді засобів БПЛА на фронті було значно менше, і бої точилися на коротких дистанціях. Група «Паладіна» стояла під захопленою Курдюмівкою і тримала практично кругову оборону. Бій тривав цілий день. Суміжний підрозділ безуспішно намагався закріпитися після штурму, і їм прийшлось відходити. Вночі вибрались із оточення на позицію «Паладіна».

Я з першого взводу залишився один.

«І наші ще й не застрелили, це добре, – згадує він. – Я з першого взводу залишився один. Ще сміявся, як у фільмі «Дев’ята рота», що з 9-ої роти один я залишився».

Тоді командир роти «Скіф» поставив завдання «для тих, у його є яйця»: на «Козаку» поїхати забрати поранених. Разом з «Паладіном» зголосилися ще двоє:
«І ми втрьох полетіли, а там дуже сильно накривалося – посадка, ніч… Це було під ПТУР-ами. В бійця було кульове в груди. Ми його забрали і почали ж швидко тікати, була куча ям від авіаційних бомб. Там була дамба. Єдиний заїзд був через міст – там вже дірок було багато, і по ньому постійно стріляли. Ми проїжджаємо цей міст, виїжджаємо на дорогу. І я бачу в периферії, як починають по нас гепать ракети, а за нами вилетів літак з «нурсами», і він влупив цього моста. Ми цього не знали. І ми вивезли на блокпост, нас зустріли азовці, ми передали пораненого, і «Скіф» каже, що там ще двоє, треба їх забрати. І ми вертаємось, летимо, я в нічник дивлюся, підїжджаємо до мосту, я бачу, що дуже темно, кричу: «Стій!» Він вмикає фари, а міст отак буквою «V» складений. І ми, виходить, вже відтягнулися, ті двоє самі вийшли», – розповідає військовий.

Невдовзі тим шляхом довелося їхати знову, уже в об’їзд. Тоді пощастило менше, і «Козак» таки влетів у яму. Військові почали десантуватися, ворог скористався ситуацією і став щільно накривати. Ще добу на позиціях провели майже в оточенні. По тому бійців мала міняти інша рота на МТЛБ, розповідає «Паладін».

Ті, хто всередині були, я думав, вони згоріли. Але один звідти вибрався.

«Ми змінилися, почали виходити. Я ще трофейного кулемета пер, і весь час в мене було дурне передчуття, що 19 людей, відкрита місцевість, оточення, і що там ворог, що там ворог. І він нас 100% бачить. І я кричав, давайте роззосередимось по посадкам, коли ми чекали броню. Вона приїхала, всі погрузилися. Коротку мить я думав, чи лізти всередину, чи не лізти, і голос зверху: «Лізь наверх». Я залізаю, ми їдемо, зупиняємося, щоб підібрати двох бійців, влітає ПТУР, пробиває броню. Все шумить, горить. Я не поняв спочатку, що сталося. Я спригнув, ми трошечки в посадку змістилися, я дивлюся, броня вся горить! В ній БК було багато. Почали збиратися докупи. Я відчував, що в мене в черевку дуже тепло, і я зрозумів, що туди стікає кров. Ті, хто всередині були, я думав, вони згоріли. Але один звідти вибрався, а той, хто сидів з правої сторони, згорів повністю. По посадках почали вибиратися, потім нас забрав БТР», – згадує військовий.

В Бахмуті був ще один «день народження», коли «Паладін» розстелив спальник на новому місці, і відійшов попити з побратимами чаю. Тим часом, по спальнику прилетіло з гранатомета – від своїх, що помилково прийняли позицію за ворожу.

«Щоб мої діти не були рабами»

Зараз робота «Паладіна» – розподіляти між пілотами задачі, що надходять.

«Ми відповідаємо за всі дрони в батальйоні. І слідкуємо за виконанням задач, за ситуаціями. Якщо йдуть на нас вороги, ми помагаємо старшому черговому, підказуємо, що краще запустити, який засіб використати, і разом виконуємо знищення противника. Але це от саме ця безпілотна система, і ми відповідаємо за те, щоб вона працювала. І працювала добре», – розповідає він.

Читати також: «Полюби свою долю» – українка, яка після протезування повертається до повноцінного життя

Крім цього, «Паладін» допомагає створювати надихаючі відео з ураженням противника. Відео сприяють підтримці підрозділу як матеріально, так і морально. Це допомагає пережити і найскладніше – втрату друзів.

Таких уже чимало, і звикнути до цього неможливо. «Паладін» запевняє, що після війни навряд зможе повернутися до веселої роботи за барною стійкою:
«Пройти такий шлях, щоб мені якийсь казав: «А ну налєй мнє 50 грам!» російською – я цього не бачу».

Я хотів, щоб мої діти також не були рабами. Щоб у них було вільне життя.

Чоловік припускає, що продовжить служити, або ж розпочне власну справу з побратимами. Він сумує за рідним Луганськом і не вірить, що місто повернути ментально вдасться найближчим часом.

«Паладін» впевнений, що у війні винний не Путін, а російський народ, який бажає нам зла:
«У них такий менталітет, вони варвари. Це орда монгола-татарська, яка сидить у їх крові. Грабувати, вбивати – їхня суть. В них нічого немає святового. Я хотів, щоб мої діти також не були рабами. Щоб у них було вільне життя, не таке, як там, без права вибору», – луганський хлопець, військовослужбовець Центру управління польотами батальйону «Свобода» НГУ з позивним «Паладін».

 

Текст i фото: Олена Максименко