«Три сокири» і похмілля великого калібру: репортаж із позиції гаубиці М777 на Покровському напрямку
Сенси речей змінюються з плином часу. Якщо в дитинстві “сім-сім” звучало як заклинання з “Алі-баби і 40 розбійників”, в юності сполучення цифр 777 асоціювалося з дешевим портвейном, то тепер ця формула — про супер-потужну і ефективну зброю, гаубицю M777 британсько-американського походження, що нищить ворога калібром 155 мм. Народна назва “Три сокири” перекочувала від хмільного напою до зброї. M777 Україні передали ще в квітні 2022-го, і до сьогодні вони лишаються актуальними.
Frontliner побував на позиції 148-ої ОАБр, що несе варту на Покровському напрямку, і дізнався, як працює знаменита гаубиця.
На позиції вже традиційно заїжджаємо вночі. Хлопці щойно відпрацювали й відпочивають. Наступна команда на роботу може бути за 15 хвилин, а може й після обіду. Або взагалі наступного дня. Все залежить від поведінки противника, зокрема від динаміки його руху. Поки роботи немає, частина артилеристів спить, а частина чергує на рації. З тими, хто не спить, ми знайомимося і спілкуємося. Журналісти сюди приїхали вперше, тому спочатку військові трималися дещо сором’язливо.
Командир гармати Артем вже на війні 15-й місяць. Його руки вкриті химерним плетивом татуювань. Серед інших візерунків виділяється крило.
“Воно означає символ швидкості, – пояснює хлопець. – У мене мотоцикл – у нас це сімейне. Тато в байкерському клубі состоїть, а я трошки не вспів… Полюбляю це”.
В армії Артем отримав псевдонім “Спортик”. Позивний приклеївся ще з навчань, бо Артем зміг відтиснутись від підлоги більше за всіх — 160 разів. Його довоєнна робота на вантажному СТО вимагала доброї фізичної підготовки.
“І там теж фізичне навантаження, тому легко даються такі вправи”, — пояснює “Спортик”.
Сили вимагає й робота з M777. Машина масивна, один снаряд — “кабанчик” — важить 50 кілограмів, і закладають його власноруч, а перед цим переносять із виритого сховища. За день до ворога може вилетіти кілька десятків заряджених “кабанчиків”.
Влучна гармата
Перш ніж потрапити на Донеччину, десантники-артилеристи стояли на Запорізькому напрямку. Працювали, зокрема, по окупованому Токмаку. Чимало хлопців із команди прийняли там свій перший бій.
Після 5 тисяч пострілів з M777, як у автомобілі, треба міняти масло. У цієї гармати поки що немає такого настрілу.
“Влучна гармата, як сказати правильно, точна”, – говорить про гаубицю командир розрахунку. За його словами, кожен другий-третій снаряд прилітає в ціль.
Найчастіше ціллю є піхота, жива сила противника. Найбільшим успіхом зі здійснених пострілів “Спортик” вважає знищений ворожий РЕБ, а також ворожі гармати.
“Три сокири” летять на відстань понад 20 км. Корегуються “пташками” – розвідувальними БПЛА типу “крило” – “Фурією” або “Пумою”, – пояснює він.
За його словами, “графік роботи” на позиції максимально нестабільний – іноді стріляти доводиться раз на день, іноді – 20. Для обслуговування “трьох сокир” потрібно шестеро, однак зараз один із побратимів у відпустці, тож працюють п’ятіркою. Члени команди можуть взаємно замінювати один одного. Один із них відповідає за зв’язок. У даному випадку, це Олег. Позивного юнак поки не має. Окрім безпосередньо комунікацій, на його відповідальності РЕБ за потребою, а також “Старлінк”.
“Можна за один раз випустити 18 снарядів”, – говорить Артем. – Наші побратими сьогодні, мабуть, вже більше 40 (випустили снарядів)”.
Людей не вистачає для того, щоб сформувати повноцінну команду на заміну і відпускати артилеристів глибше в тил на прання і відпочинок. Тож розрахунок M777 сидять у окопах беззмінно, відлучатися можуть лише по одному і за лише крайньої потреби. “Спортик”, наприклад, не вибирався з бліндажів уже 4 місяці. Але найважче – це нерегульований графік сну, вважає Артем.
“Головне, щоб їх тут не було”
“Бува, що можеш спати там ніч, а бува, що не спиш всю ніч, весь день, – військовий довго мовчить, і додає, – Це не страшно. Головне, щоб їх тут не було, і все”.
Вільний від роботи час використовується на спілкування з домом і родиною, а також вкопування, облаштування позицій та обслуговування гармати. Також на дозвіллі дивляться кіно і грають в ігри. Крім того, “трьом сокирам” чистять ствол, змащують затвор і перевіряють тиск у датчиках через кожні 10 пострілів.
За кілька годин довгоочікувана команда на роботу надходить. А саме – на два постріли. Мешканці двох сонних бліндажів миттєво перетворюються на чітко організований механізм. Буквально бігом кидаються готуватися до роботи, і ми лише намагаємося триматися осторонь і не заважати. Один військовий несе “кабанчика”, притискаючи до себе, як немовля, інший – схожий на білу подушку порох, що коригує дальність польоту. З гармати знімають маскувальну сітку, піднімають ствол і водять ним деякий час, ніби гігантським хоботом. Снаряд проштовхують великим, вигнутим шомполом. У момент пострілу важливо перебувати на відстані принаймні 5 метрів, інакше контузія гарантована. Навіть активні навушники не врятують.
Останні приготування завершені, команда “Постріл” – один із військових смикає шнур, решта відбігають якнайдалі, присідають і затуляють вуха. Звук виходу ніби струмом проходить крізь все тіло. Другий постріл, і M777 максимально швидко маскують. Всі бігом прямують у сховок.
Така стрільба тут називається “на заборону”. Хлопці пояснюють: коли ворог починає виявляти надмірну рухливість, кілька “кабанчиків” заганяють його назад у “нори” і пригнічують будь-яку активність.
На Покровському напрямку звуки “приходів” чути постійно. По українських позиціях працюють, здебільшого, артилеристи і дрони. Але противнику не дають просунутися.
“Ми не даємо йому шансу рухатися”, – запевняє Артем.
Спроби штурмів з боку противника, якщо відбуваються, то зранку або під вечір. Хлопці пояснюють, що вночі все набагато краще видно, адже тепловізор фіксує усе, що віддає тепло: людей, машини, гармати, старлінки тощо.
Аеророзвідка іноді надсилає хлопцям відео особливо вдалих влучень. Бачити результати своєї роботи приємно: “Недаремно, значить, ми тут стоїмо!.. – коментує Артем. – Коли щось знищуєш, це лише малий крок до перемоги”.
Хто обслуговує М777?
“Сьогодні ми використовували М4А2. Порох маломощний, тому я думаю, що це по піхоті було”, – розмірковує “Фокс”, бо розрахунку гаубиці ціль не повідомляють, лише координати, але за типом заряду і пороху вони розуміють, по чому саме стрілятимуть.
У минулому чоловік працював на висотних роботах, і, як і всі тут, після війни планує повернутися до цивільної роботи. Каже, що армія – це лише нагода віддати борг.
Помічник навідника Іван отримав своє псевдо “Сова” за стійкість до неспання:
“Я на старій роботі так привчився, що можна і не спати. Працював на заводі з виготовлення медичної тари позмінно. Коли встаєш у зміну з 12-ї до 8-ї, то швидко втягуєшся і звикаєш.”
Каже, що дуже хотілося б, аби у підрозділі набралося людей на зміну, і була можливість бодай іноді вибиратися на відпочинок. Але поки позиції стали домом.
Згодом надходить команда на ще пару пострілів. А за деякий час, одразу на 10. Хлопці припускають: оскільки цього разу заряди “замовили” іншого типу, фугасні, ймовірно “кабанчики” прямуватимуть до приміщень або ж бліндажів противника.
Між пострілами по нас приїжджає авто – наш транспорт на “велику землю”. Хлопці лишаються “насипати” та тримати периметр. “Три сокири” продовжують дарувати непроханим гостям відчуття тяжкого похмілля великого калібру. Бажаємо на прощання усім якнайшвидше повернутися до своїх улюблених професій, а “Спортику” також закрити гештальт і вступити нарешті в байкерський клуб.
Текст i фото: Олена Максименко
