«Какой нах#% Желобок!».

– А чому така татуха?

Та, була історія….Зайшли ми лише на позиції у луганській області, і був у нас один «заробітчанин».

Йому перед контрактом наобіцяли всякого – штуку баксів, «убд», премії, пільги. Ну і ще наобіцяли тихе життя в окопах першої лінії на лоні природи. Аля «війна вже всьо…» і на передовій вже просто сидиш і гроші капають.

В перший день, як ми зайшли – мінометами та артою потужно крили.

Одразу після обстрілу ми давай усім взводром копати і заглиблювати окопи протягом усієї ночі. Вже аж до кривавих мозолів копали.

Зранку знову міномети серйозно крили.

А після обіду прибігає взводний і командує «Зараз штурмуємо Желобок!».

Той «заробітчанин» сів, закрив голову руками і простогнав – «Какой нах#% Желобок!».

Ту фразу і той момент всі запам’ятали.

А взводний наш потім загинув.

Це тату в пам’ять про нього. В пам’ять про нашого взводного, і в пам’ять про ті дні.

Історію розповів позивний «Алі-баба» на узбережжі азовського моря, куди ми приїхали з бійцями на відпочинок під час тижневої реабілітації, після якої вони знову повернулись на «нулі».

Підтримай наш проєкт на Patreon: https://www.patreon.com/donbasfrontliner

Матеріал Донбас Фронтлайнер підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «EU4USociety». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».

Текст i фото: Андрій Дубчак