Тонкощі саперної справи: дорогу – пробити, позицію – зашити
Медики зашивають рани, і цим рятують життя. Сапери «зашивають» позицію – і цим також рятують життя. Хоча й процес загалом зворотній від того, що відбувається на операційному столі.
«Як сказати вам правильно? – добирає слів сапер 80-ої ДШБр Олександр з позивним «Лимон». – Загороджували мінами наших хлопців. Перед тим, якщо будуть кацапи наступати, щоб в них було прикриття мінами трошки. Оце такі останні наші задачі були».
Виклик для сильних
Задача ця не для слабкодухих, адже для того, аби замінувати прохід перед передовими позиціями українських захисників, саперам доводиться заглиблюватись в сіру зону. Працювати доводиться максимально швидко.
«Зараз вони (противник), звісно, не дають і голову підняти, – говорить «Лимон». – Так працюють насичено, що взагалі дуже-дуже мало часу на виконання якоїсь задачі. Ти приходиш бігом-бігом, і бігом десь уходиш, тому що не можна затриматися на одному місці довго. По-перше, довго йти, а коли вже приходиш, ну, хвилин 10, це в тебе максимум, щоб ти на позиції поставив пару мін. Якщо ти більше затримаєшся, тебе побачить «пташка», будуть приліт. Будуть працювати або скидами, або FPV-дронами, або артилерією».
Сапер згадує один із епізодів, коли хлопці відбили у ворога посадку, і треба було її швидко «зашити»:
«Білий день – ми в повний зріст, внаглу так до пі… Я вибачаюсь! До кацапів, буквально візуально їх видно, і ми якось безстрашно вставали і зашивали. А потім вже сидів і переварював, кажу, йомайо, це вже реально нагло було!»
Зворотна до «зашивання» позицій задача – «пробивати» дороги. Тобто розміновувати шлях після того, як ворога відтіснили з певної ділянки. Для цього використовують металошукачі та “кішки”.
«Бо багато пасток зазвичай під протитанковими мінами залишають, – пояснює Олександр. – Тобто небезпечно так підходити до міни і знімати руками. Дуже небезпечно. Треба її стягувати і певний час чекати. Бо там різні ставлять приколи в підривачі, що воно не може спрацювати. Деякий час потрібен. Або ж треба так міну тягати, щоб вона в трьох плоскостях побувала. Бо датчик на переворот стоїть. Її можеш стягнуть – вона буде в одному положенні. Датчик не спрацює. Пройшов час, вона не спрацювала. Ти підійшов брати її там перенести десь, знешкодити. Підняв її, датчик перевернувся – може спрацювати. Паскудні такі підстави роблять, не все буває, як кажуть, гладко проходить».
Окрім датчиків на переворот, існують сейсмічні датчики. Вони ставляться на вібрацію грунта. Олександр пояснює:
«Оце ж у них є така міна ПOM-3. Дистанційна. Вона вистрілює, у неї стріляє датчик в землю. Вона стоїть на лапках, так як ПОМ-2, тільки ПОМ-2 викидає розтяжки, чотири штуки, а ця забиває штир в землю. Сейсмічний датчик. І вона дуже умна ця міна, вона реагує тільки на людський крок. Тобто буде земля буде двиготіти – вона не спрацює, а саме від кроку людського – так».
«Лимон» пояснює – для якісної роботи, крім навичок і знань саперної справи, потрібні неабияка інтуїція, а також наполегливість і впевненість у собі: «Якщо ти не впевнений, то краще цього не робити, і не підходити», – каже він.
Одна «зашита» позиція – мінус десять ворогів
Якщо міну не ставив сам, або, навіть, якщо ставив, але не міг її контролювати певний час, краще до рук її не брати взагалі.
«Щоб не було такого, що ти поставив, пішов, за ними ніхто не дивиться, орки підійшли, ловушки підставили, ти начебто думаєш, що твої міни, ти їх ставив, ти їх можеш зняти, ти приходиш, починаєш її знімати, а там – пастка», – розповідає сапер.
Якщо є бодай найменші сумніви, то міну не забирають, а знешкоджують на місці.
Завдяки грамотно «зашитій» позиції, можна вкласти з десяток ворогів, коли ті почнуть прориватися. У Кліщіївці противник намагався перейти межу – залізничні шляхи.
«Ну, ми самі цього не бачили, а наші пілоти казали, що вони там один на одному лежать. Там є такий прохід певний, його мінували – і ті лізуть, по своїх трупах. От у них задача прорватися в цю сторону «железки». І вони лізуть по головах», – згадує Олександр.
Сапер нарікає, що через надто інтенсивний темп війни немає часу на винаходи та експерименти. Вдається працювати лише опробуваними методами. Хоча й хотілося би приготувати для противника щось новеньке.
Саперна справа привабила «Лимона» ще в «учебці». Інструктора цікаво розповідали про свою майстерність і про можливості фаху. Втім Олександр після перемоги не бачить себе військовим:
«От в мене двоюрідний брат, той з 14-го року воює, добровольцем пішов, і для нього це сенс життя. Знайшов себе. Для мене – це така доля, треба. Ніхто не ховався».
Вдома чекають дружина та двоє дітей, куми. Телефонують щодня, кажуть: «Вертайся вже!», – розповідає Олександр.
Однак наразі про повернення думати ще зарано. «Поки ми тут нужніші», – зітхає сапер і просить не знімати його в цей момент – від згадки про рідних очі захисника стають червоними від стриманих сліз.
Текст i фото: Олена Максименко
