«Для кого знімати патріотичне кіно зараз?» — воюючий актор Руслан Коваль
Актор українського кіно Руслан Коваль зустрів повномасштабне вторгнення на рідній Київщині, де одразу вступив до лав тероборони. Після деокупації регіону продовжив службу в ЗСУ. Попри те, що в тимчасовому військовому посвідченні його спеціальність була “артист”, чоловік пройшов військову підготовку, рік прослужив у морській піхоті, а тепер служить у батальйоні безпілотних систем 43-ї окремої механізованої бригади на Харківщині.
До 2022 року “Артист” знімався в таких українських фільмах, як “Топтун”, “Черкаси”, “Носоріг”, серіалі “Слід” тощо.
Frontliner: – Які обов’язки в бригаді ви зараз виконуєте?
Руслан Коваль: – Зараз я на постійній основі працюю з волонтерами для забезпечення батальйону безпілотних систем. У цьому ж батальйоні мав досвід пілота дрона, безпосередньо беручи участь у бойових діях.
Все, що пов’язано з дронами, – це дуже складна історія. Так, ЗСУ допомагають нам із дронами, але, по-перше, це зовсім не та кількість, яка потрібна для бойової готовності. По-друге, ті дрони, які ми отримуємо, не готові до застосування одразу.
Ми постійно працюємо з Сергієм Стерненком, бо дрони, які він надсилає, на 98% готові до роботи у наших умовах. Із дронами ЗСУ все складніше — наразі певна кількість лежить у ремонті: десь не працює камера, десь зламані пропелери, десь пошкоджені ще якісь мікрочіпи — і все це ніхто не відшкодовує і не закуповує. До того ж дрони ЗСУ приходять без плати ініціації — одна поставка таких плат, яких вистачає на 1,5 тижні, — це 250 штук, які коштують 40 тисяч гривень. Тому робота з волонтерами важлива.
Так, ми маємо свої майстерні та своїх майстрів, але фінансова складова залежить або від нас, або, якщо ми не можемо закрити самі, від волонтерів.
– Чи залишається час на кіно?
– Вже під час мого перебування на Харківщині я пожертвував своїми відпустками, під час яких знімався в серіалі “К.О.Д”. Це більше про мистецтво, ніж про гроші, тому що мені важливий цей серіал і дружні стосунки з його командою.
“К.О.Д” — це повністю написаний з нуля українськими сценаристами серіал. Знімає його та ж команда, що знімала з 2020 по 2022 рік українську версію серіалу “Слід”, який був адаптацією російського серіалу.
Після початку повномасштабного вторгнення люди почали звинувачувати команду в запозиченні російського серіалу, хоча він з 2020 року був україномовним і сценарії були своїми. Але те, що це була адаптація російського серіалу, ніхто не приховував. До того ж я колись брав участь у зйомках серіалів, які були тупо калькою російських, це теж ніхто не приховує. Вони випускалися під іншою назвою, але сценарії були слово в слово тими самими.
– У таких серіалах знімалися більшість українських акторів. Чому російське кіно мало такий вплив?
– Проблема в тому, що наша кіноіндустрія до 2020 року, будемо чесними, була продажною. Значна кількість продакшенів займалася кінопродукцією з Росією і випускала продукт на дві країни. Росії було вигідно, щоб головні ролі грали їхні актори. Наприклад, 70% кіновиробництва проплачувала Росія, 30% — Україна. Головні ролі в таких умовах грали росіяни й отримували шалені кошти. Якщо українські актори за один знімальний день отримували 8-10 тисяч гривень, то російські — 1 тисячу доларів.
Із часом це змінилося. У 2021 році вже нарешті українці досягали рівня головних ролей, відпрацьовували серіали, повністю прописані українськими сценаристами з нуля, наприклад, «Топтун», у якому я знімався. Вийшов досить непоганий серіал, але через початок повномасштабного вторгнення серіалу не вдалося набрати популярності. Гонорари наші теж з часом почали зростати, але після початку повномасштабного вторгнення це, звісно, обірвалося.
Якби не почалася повномасштабна війна, ми б через 2-3 роки таки дійшли до того, що принаймні 70% у нас було б власного кіно, але не на всі 100%, бо люди цим заробляють гроші. Якщо говорити про серіали, то це, в принципі, більше про заробіток, ніж про мистецтво. Я також брав участь у калькованих з російських серіалів, попри те, що був патріотично налаштований, бо мені треба було жити, годувати сім’ю, зростати в роботі, а для цього працювати треба було багато.
Були, звісно, актори патріотичні, які мали якийсь інший дохід крім кіно, тому могли дозволити собі сказати, що не будуть зніматися в проєкті на дві країни.
– Якщо зараз загуглити ваше ім’я та ролі в кіно, то більшість сайтів про вас — це російські сайти. Чому так?
– Бо у нас свого немає досі. Для того, щоб тебе піарили в інформаційному просторі, потрібні ресурси, які будуть збирати інформацію про тебе — у нас їх немає. Це те саме, що ЗСУ кажуть «давайте заборонимо WhatsApp/Telegram/Signal», але третій рік повномасштабної війни, і на тлі цих «заборон» немає досі розробленого ресурсу для українських військових, який був би безпечним.
– Чи розвивається українське кіно?
– Розвитку немає, є регресія. З війною кіновиробництво відкинулося назад. Багато продакшенів під час повномасштабної війни закрилися, багато продакшенів намагаються щось запускати, але це не розвиток. Розвиток — це, як мінімум, коли все стабільно.
Сподіваюся, розвиток кіно буде після війни, якщо виділять на це кошти. Але якщо буде та історія, яка мені передбачається, то в нас буде 10-ти чи 15-річка відбудови, коли основна професія буде «будівельник».
– Нещодавно в соцмережах Алла Самойленко, яка працює кастинг-директоркою в кіно і відома також тим, що є мамою Іллі “Гендальфа” з Азова, висловила обурення щодо цивільних акторів, які грають військовослужбовців у фільмах. Як ви до цього ставитеся?
– Я бачив, що на екрани вийшов серіал “Позивний Тамада”, в ньому знімався Володимир Ращук, який є діючим військовослужбовцем, і Олександр Охрицький, який воював і був списаний через поранення. Коли я дивлюся фільми про війну за їхньої участі, я розумію, що там буде правдива історія, бо вони б не дозволили знімати брехню. А є серіали, які випускалися без участі жодного діючого військового.
– У продовження цієї теми: акторка Римма Зюбіна відповіла Аллі Самойленко, що “для того, щоб грати Медею, не обов’язково вбивати своїх дітей”. Тобто чи доречно порівнювати інші ролі акторів із ролями військовослужбовців зараз?
– Ні, ні. Я хорошим прикладом зйомки кіно про війну вважаю фільм «Черкаси», в якому я знімався. («Черкаси» — український художній фільм режисера Тимура Ященка про оборону однойменного морського тральщика, заблокованого російськими військами в бухті Донузлав у березні 2014 року під час анексії Криму. Стрічка створена за підтримки Держкіно України — ред.)
У ньому більшість акторів навіть в армії не служили, але консультантами фільму були діючі військові, які були на кораблях. Вони знімалися теж у маленьких ролях, але головним було те, що вони розповідали, що могло бути, а чого не могло бути в жодному разі, пропрацьовували все з акторами — від цього актори наповнювалися. Тобто у фільмі немає награних варіантів подій, немає зайвої пропаганди, це — реальна художня історія, зібрана з історій всіх кораблів і втілена спільно в образі одного корабля.
А коли актори грають без жодного військового, виходить, як у серіалі, не називатиму назву, де показують, що волонтери приїжджають на позицію, ставлять машину біля посадки, виходять і видають хлопцям броніки, каски, стоять розмовляють з ними, все так чудово і їдуть після цього собі. Це не те, що неправда, це — просто капець.
Повторюсь, якщо ви знімаєте фільм про війну, мають бути консультанти, які реально пережили ці події, знають, як все відбувалося — тоді це буде фільм про війну. А не знімати фільм про Маріуполь, де ОБСЄ, мовляв, проводили евакуацію. Це — тупа брехня, а не художня вигадка.
Наприклад, якщо я після війни зніматиму фільм про війну — в мене є люди, до яких я звернуся, щоб вони стали прототипами моїх персонажів. До того ж я теж проходив шлях пілота дрона, витягував 200 і 300. Я знаю, як втрачати побратимів, витягувати полеглих тих, хто тільки зайшов на позиції й навіть попрацювати не встиг. Відповідно, я зможу консультувати такий фільм.
– Чи варто надавати з бюджету країни кошти на кіно в умовах війни?
– Телеканалам потрібно людям показувати контент, вони вже прокрутили старе, що мали, тепер треба щось нове. Їм потрібен контент, вони готові його проплачувати. Зараз той самий «К.О.Д.» знімає СТБ за свої гроші, актори платять податки, відповідно, це і контент каналу, і заробіток державі.
А виділяти зараз із бюджету країни мільйони на кіно — це нісенітниця. Третій рік війни, я досі не знаю, де в нас є заводи оборони і чи виділяють на них кошти.
– Чи на часі зараз виробляти кіно про війну?
– Чоловіків зараз мало, а серіал на одних жінках не побудуєш, та й я вважаю, що це не потрібно. І ще питання: для кого знімати патріотичне кіно зараз? Люди сидять вдома, бояться облав ТЦК. Це означає, що наша країна повністю провалила комунікацію. Замість того, щоб підготуватися нормально, знайти собі професію, де ти будеш корисним, люди бояться.
Армія — це не тільки піхота. Нам потрібні працівники СТО, зварювальники аргона — вони ніколи не будуть на передку, але принесуть максимальну користь і отримуватимуть нормальні кошти. На одних людях, які прийшли в 2022 році, війну не виграєш, бо вони вже втомилися і закінчуються.
Напередодні нашої розмови, наприклад, у нас загинув командир взводу радіоелектронної розвідки. На його місце тепер призначать його заступника, щоб замінити його заступника, треба підтягнути ще якогось військовослужбовця цього фаху, а на місце того військовослужбовця теж потрібно, щоб прийшла нова людина. А якщо всі будуть ховатися і перепливати Тису…
У росіян чому такий активний наступ? У них ротація три місяці, їх багато. Не може маленька радянська армія перемогти велику радянську армію — нам треба шукати підхід, щоб бути ефективнішими, ніж росіяни.
– Що змінилося в сприйнятті російського кіно після початку повномасштабної війни?
– Зараз, після участі у війні, в мене дуже сильно змінилося ставлення до російських кінофільмів і до росіян. Можу чітко сказати: якщо я побачу тут російського актора після війни, неважливо, скільки років пройде, я за свої дії не зможу відповідати.
Текст: Альбіна Карман; Фото: Яків Ляшенко
