Відтінки сірого на лінії перетину. Один день із життя КПВВ «Станиця Луганська»
Люди у черзі до модуля перевірки на підконтрольній Україні частині КПВВ Станиця Луганська, 23 листопада 2021 року
Простір біля КПВВ у Станиці Луганській нагадує ілюстрацію «50 відтінків сірого». Саме цей колір домінує тут. Новенькі зручні модулі, де тепло, комфортно і чисто, контрастують із місцевою публікою, значна кількість якої явно перебуває за межею бідності.
Дорога до КПВВ оснащена ліхтарями на сонячних батареях. Біля самого пункту пропуску – широкі лави з такими ж батареями і можливістю зарядити телефон. На площі квітне дрібний бізнес, притаманний усім вокзалам та прикордонним зонам світу. Кава-чай, пиріжки, мед, воскові свічки, перевізники, обмін валют і – новий тренд епохи – ПЛР-тести. Поруч чергує Національна поліція. Пом’яті чолов’яги зі слідами веселої ночі на обличчі замовляють каву й хот-доги, жартують із продавчинями.
Нас зустрічає речниця Луганського прикордонного загону Тетяна Летошко. Вона проводить екскурсію, показує, як працює система входу і виходу на тимчасово окуповані території. Усі ці нововведення – результат роботи Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Подібний КПВВ діє в сусідньому Щасті, а в перспективі функціонуватиме і в Золотому.
Окрім тих зручностей, що вже є, невдовзі тут з’явиться ще один модуль – приміщення, де буде кімната матері та дитини, відділення ЦНАП, Нової пошти та Ощадбанку.
Біля входу до модуля – автомати, що видають талончики. Черга поки що реальна, але невдовзі стане електронною. Люди зможуть відпочивати на сидіннях, чекаючи, коли на екрані загориться їхній номер.
Далі – дві стрічки з інтерскопами. Тетяна розповідає – їх поставили нещодавно, лише 15 листопада. Вони дозволяють здійснювати перевірку сумок, як у аеропортах. Це економить час і нерви – адже кому подобається, коли сторонні порпаються у особистих речах?
Першим «уловом» hi-tech перевірок став сигнальний пістолет із набоями, вилучений в одного з пасажирів, що їхав зі сторони псевдореспубліки 17 листопада. За словами Тетяни, задача прикордонників – виявити заборонені речі, все решта – компетенція Нацполіції, котрій передають підозрілого пасажира. Вже поліцейські проводять огляд й ідентифікацію зброї та приймають рішення щодо складання протоколу.
За перевіркою речей слідує паспортний контроль.
«Здебільшого люди, що ідуть з тієї сторони, показують паспорти України, але буває, що показують паспорти «ЛНР», – розповідає Тетяна. – Всі документи, видані «ЛНР», ми не визнаємо. В таких випадках просимо паспорт України, якщо такий є, пропускаємо, якщо немає – передаємо Національній поліції, і з нею проводиться ряд заходів – перевірка особи, опитування – з якою метою вона прямує. Поліція вирішує питання щодо притягнення чи непритягнення до відповідальності».
«Перша хвиля» набігає після 8 ранку.
«Ми працюємо з 8:00 до 16:00, але якщо особа приходить протягом доби у неробочий час, ми, згідно з керівними документами, просимо дозволу у командувача Об’єднаних сил, він пропускає, але з тієї сторони людей не пускають, а завертають назад», – говорить представниця прикордонної служби.
У приміщенні модуля і за ним чергує багато різних служб. Це і медики «Червоного хреста», і рятувальники, і волонтери громадської організації «Пролісок», і активісти БФ «Право на захист». Медики мали більше роботи у період спеки, коли від тривалого перебування на відкритому сонці людям ставало зле. Однак і зараз на наших очах жінка у формі «Червоного хреста» квапиться забрати з черги пані на візку у медпункт.
Ігор, міни і повернення до борщів
Серед тих, хто переходить лінію розмежування, багато «візочників». Деякі літні люди чи особи з недугами хоча й пересуваються пішки, не в змозі подолати дистанцію цього пішого кордону, і також потребують візочка. До їхніх послуг – електрокари чи рятувальники із візками. Чергують тут і дрібні підприємці, готові перевезти на візку до «тієї сторони» за 200 гривень. Місцева реінкарнація кар’єри Харона.
«На паспортному контролі можуть спитати, звідки куди прямуєте, як звати, якісь стандартні питання, щоб розуміти, чи належить цей паспорт особі, – розповідає речниця прикордонників. – Можливо, це буде сеператист, який бере участь у бойових діях».
Іншого члена НЗФ нещодавно затримали у Золотому. За словами Тетяни, злочинець стояв на блокпостах у Первомайську в 2014, перевіряв документи в людей, шукаючи серед них проукраїнських, брав участь у «зачистках» на позиціях ЗСУ, брав полонених тощо. Однак частіше все таки злочинців ловлять у містах.
Втім, більшість громадян перетинає лінію з абсолютно мирними цілями. Отримання соціальних виплат, закупи продуктів чи ліків, відвідини рідних, навчання.
Щодня в обидві сторони КПВВ приймає від 2000 до 3000 осіб.
На виході з модуля – два довжелезні «коридори» з високої металевої сітки. По одному люди рухаються на вихід, по іншому – на вхід.
За сіткою, на території степу, видно побиті війною будинки та таблички «Міни». Плакат із бадьорим написом: «Заїдали Ваші щі, повертайсь варить борщі!».
На пагорбі, на обрії майорить вершник. Це легендарний Ігор – пам’ятник князю Русі, де розташована однойменна позиція бойовиків. Ще в 15-му році танкісти, що несли варту в Станиці Луганській, розповідали, що при обстрілах намагалися не зачепити князя – все ж таки визначна українська пам’ятка культури!
На виході з модуля необхідно ще раз показати документи. Далі – тривалий перехід.
Дорогою трапляються інформаційні стенди з корисними флаєрами й виданнями. Сприяння абітурієнтам із вступом до українських вишів; інформація про гуманітарну та правову допомогу тощо.
Дорогою трапляються вбиральні (числі і теплі), медпункти та пункти гуманітарних місій.
Пандемія і тут внесла свої корективи. Для переходу необхідний результат негативного ПЛР-тесту, довідка про одужання або ж сертифікат про вакцинацію – бодай одну дозу. «Спутнік» не пройде – приймаються тільки вакцини, визнані ВООЗ. Якщо ж людина перетинає лінію саме для вакцинації, вона також пред’являє відповідну довідку, де прописане місце і час процедури. В інших випадках, громадяни зобов’язані пройти двотижневу самоізоляцію.
Про свою місію розповідає Олена Грекова, керівничка Сєверодонецького офісу благодійного фонду «Право на захист»: «Наша складова – це три компоненти: моніторинг, пряма юридична допомога і адвокація. Захист прав людей – це перше, з чим ми працюємо. На всіх КПВВ ми здійснюємо моніторинг щодня. І якщо питання, з яким звертаються люди, лежить в юридичній площині, то людей направляють до наших юристів».
Юристи надають первинну і вторинну допомогу, а також супровід у судах.
«Категорії справ, із якими звертаються люди в юридичній площині, це частіше за все соціальні виплати, компенсація зруйнованого житла; компенсація за поранених чи загиблих, – пояснює Олена. – Ми працюємо тільки з цивільним населенням, ми не працюємо з кримінальними справами».
Також в організації є кілька проєктів, що реалізують за підтримки донорів. Серед них – проєкти «Особи без громадянства» та «Адвокація і правова допомога», вони стали можливими завдяки агентству ООН у справах біженців.
«Якщо говорити про КПВВ, то стандартна ситуація, з чим звертаються, консультація, як оформити особисті документи, звертаються за допомогою в установці додатку «Вдома», за консультацією і допомогою у оформленні фізичного дозволу особи, тобто електронний пропуск, – пояснює фахівчиня. – Те, що я можу відзначити, за останні два тижні, коли люди підходять ставити додаток «Вдома», ми спілкуємося, і на питання, чому ви сюди йдете, все частіше почали відповідати «вакцинація».
Хто, куди, чому
У черзі тих, хто рухається на вхід на підконтрольну територію, ми зустрічаємо пана Василя (ім’я змінене) – чоловіка, з яким познайомилися під час попередніх відряджень на Схід. Він мешкає у одній з країн Європи, і прямував на територію ОРДЛО, аби провідати літню родичку.
Наш старий знайомий розповів – родичка захворіла, тож одними відвідинами справа не обмежилась, довелося приїздити повторно. Контраст повернення на підконтрольну територію він порівнює з перетином кордону України з ЄС.
Більшість людей спілкуватися не хочуть – надто втомилися від очікування і перевірок, а попереду ще довгий шлях. Та й до чужинців з камерами ставляться насторожено. Ті, хто погоджуються, говорять різними мовами – українською, російською, добірним суржиком. Причому, мова може різко контрастувати з позицією.
«Хіба є у нас якийсь вихід? – бідкається літня пані на питання, чи бояться мешканці Луганська чергової ескалації. – Ви знаєте, чесно кажучи, уже втомилися боятися. Це як довго болить зуб, і ти ідеш до стоматолога, вже будь що буде. Який вихід? Виїхати всі люди не зможуть. Уже було – 14-ий рік, ми і в підвалах сиділи… літало над головами, і… Господи, людські тіла по частинах бачили».
Розповідає, що на окупованих територіях звідусіль лунають заклики вставати «на защіту родіни», однак люди сприймають ці пропозиції неоднозначно.
Як і всі подальші спікери, ця пані повідомляє, що українське телебачення на територію так званої «ЛНР» не добиває. Його можуть «ловити» тільки власники «тарілок». Однак більшість дивиться бажані новини в інтернеті.
«Ніби обіцяли поставити в Попасній антену, котра буде і на наші території діставати», – говорить вона наостанок.
«Всюди добре, де нас нема!» – бурчить інша жінка. Їй 75, і вона говорить, що ціни на продукти однакові і на тій, і на іншій стороні. А от українські ліки набагато дешевші:
«От взяла від голови, від серця. У нас таких немає».
«Кращого життя нема! – відповідає вона на прохання порівняти ситуацію на різних сторонах КПВВ. – Краще життя було за Брежнєва. Ми при Брежнєві жили. А зараз ми відживаємо».
«Мати – там, ми – там, – пояснює причину свого пересування пані Світлана. – Постійно катаємося». Розповідає – на іншій стороні КПВВ немає. Однак є перевірка – дивляться особисті речі і документи.
«Мама каже, що дуже все дорого, – говорить вона. – Веземо звідси. Тут смачніше все. До сліз. Мама просить – привези мені нормальної вати! Не ниточки, а вати!»
Жінка припускає, що люди здебільшого розчаровані наслідками «руской вєсни»: «Всі думали, Бога за бороду вже схопили, а воно… Що буде наступ – не віриться. Мені здається, не може такого бути. Тому що ми тут пройшли це все, до 15-го року… нам не треба розказувати, що це може бути, що це реально, що це страшно, що це немислимо, що таке в 21 столітті може бути. А воно є. Тому навіть не хочеться вірити, що до цього допустять».
Вона розповідає: у мами там дві «тарілки» і новий телевізор, тож їй доступні будь-які канали й інформація. Однак більшість людей цього дива техніки позбавлені.
«Молоді немає, – говорить співрозмовниця. – Алчевськ, у нас вулиця невеличка – 16 будинків приватного сектору порожніх взагалі. А ще половина таких, що приїжджають – від’їжджають».
Більшість перехожих, на питання, де краще, філософськи кажуть: «Всюди добре, де нас немає».
Подружжя, що живе у Станиці Луганській, прямує на тимчасово окуповані території, аби провідати доньку, котра там навчається. «Їздимо туди, бо студентка там навчається, на бюджет поступила. А тут я не в стані контракт оплатити». Ціни на продукти, за їхніми словами, всюди приблизно однакові, однак газ «там» значно дешевший: «У нас 9 грн, а там виходить 3.20 в рублях, якщо по курсу, то взагалі крапля в морі».
Інше подружжя прямує туди до батьків: «Приїжджаємо на три-чотири дні до батьків. А продукти – не знаю, дорожче чи дешевше, але все одно в Україні краще».
Більшість розмов обриваються, коли підходить черга співрозмовника. Затримуватися перед контролем не бажає ніхто.
«Переселяємося! – пояснює молода жінка перед чергою до інтерскопу. – Забрали останнього мешканця – кота! (показує на переносну – авт.) Я виїхала місяці два тому, живу в Одесі. Знаєте, я ще не визначилася, де краще! Треба пожити трошки подовше, щоб розуміти!»
Коли надходить її черга, пані ставить переноску з котом на стрічку – слідом за торбами. Прикордонник встигає зауважити це і попросити забрати – тварині сканування не на користь.
Зустрічаємо і конспіролога з Росії. «Чутки це, чутки, брєд сівой кобили! – коментує чоловік загрозу повторного вторгнення. – Війна, вона буває тільки влітку, взимку ніхто її розв’язувати не буде! Ну, будуть бахкати одне по одному, та й по всьому!»
Але більше його хвилюють карантинні обмеження: «А насправді, оці маски-шоу… це маячня така, що я не знаю! І люди, що найцікавіше, клюють, маски вдягають! З глузду з’їхали! Нас травлять, а вони маски вдягають!»
Зрештою, і його змушують вдягти маску на носа.
Інший чоловік незадоволений КПВВ як явищем: «Війна? – здивовано перепитує він. – А, не цікавить взагалі! Вони знають, що у них буде все так само. Та він не захоче ризикувати! Мені здається, у нього останній шанс був у вересні, коли він реально міг щось зробити, він втратив свій момент. Думаю, він не піде на такі втрати».
Хвиля людей спадає так само несподівано, як і виникла. Після обіду на КПВВ залишаються хіба прикордонники, представники суміжних служб та поодинокі пасажири.
Війна і вимушено створений кордон стали органічною перешкодою, з якою люди навчилися жити й миритися. Переживати, як переживають негоду.
Олена Максименко, Андрій Дубчак, Єва Фомичева з російсько-українського фронту, Станиця Луганська, листопад 2021 року.
(Donbas Frontliner для Радіо Свобода)
Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/donbas-frontliner-spilonosht/
Та обов’язково підписуйтесь на наші мережі: heylink.me/donbasfrontliner
 |
 |
 |
