Що і як їдять на передовій: особливості української окопної кухні-2021
“Хороший воїн – ситий воїн”. Це аксіома, реалізувати яку покликана реформа харчування в Збройних силах України.
Відомо, що “за каталогом” зараз їсть близько половини особового складу ЗСУ. Але відремонтовані їдальні, майже ресторанне меню, соки, йогурти, свіжі овочі й фрукти – то про ППД, пункти постійної дислокації. Хоча й там останнім часом нарікають на певне зниження якості столування. А як зараз із харчуванням безпосередньо на передовій? Що їдять на першій лінії, хто готує, чи нічого не бракує? Про це у відрядженні на Донбас дізнавалася “Новинарня“.
Наш висновок: на кожній позиції, в кожній бригаді механізм налагодженого побуту діє по-різному, однак кухня не викликає нарікань фактично ніде. Основний відгук станом на серпень-2021 – “по-домашньому смачно”. Асортимент продуктів сприяє кулінарним фантазіям самодіяльних кухарів на ВОПах, хоча багато де готують і “за розкладкою”. Зайві йогурти подекуди відвозять у дитячі будинки й садочки, а ось хліб на фронті не дуже добрий.
Детальніше – в нашому репортажі з позицій різних підрозділів.
93 омбр: кухня з турботою про здоров’я від професійного піцейоли
“Готують різні страви. Сьогодні був борщ – дуже смачний, по-домашньому, бо кухар вміє готувати. І котлети з гречкою. І на вибір робиш собі чай чи каву. Дуже смачно, охайно”, – розповідає військовий 93-ї бригади з позивним “Алібаба”.
За його словами, зараз на фронті годують значно краще, ніж у 2018-му. Щороку додають щось нове.
“Нещодавно привезли персики, до того були йогурти – нас постійно чимось балують. Якісь смаколики, печиво, солодке. Усього вдосталь, – перераховує хлопець. – Через спеку ми п’ємо дуже багато води, але і її вистачає. Іноді сидиш, хочеться чогось «такого» – пішов собі картоплі насмажив…”
Кухня на ВОПах організована по-різному. Десь готують усі бійці по черзі, а десь є головний “кухар” (не посада, а функція). Та навіть коли так, побратими допомагають. Ось і тут доброволець чистить картоплю, поки “шеф” із позивним “Тяжкий” проводить екскурсію по польовій кухні.
“Головне – фантазія! – каже Тяжкий. – Намагаюся хлопцям зробити різноманіття. Щодо першого – суп, борщ, іноді рибна юшка. На друге – локшина, каші, пюрешка, ще щось із картоплі. А м’ясо як приїжджає – зазвичай можу на багатті підсмажити. Сьогодні ось із цього м’яса котлет хочу накрутити. Хлопці давно котлет не їли – треба зробити!”
Куховарити він навчився вдома, ще змалку. Розповідає: батьки працювали, лишався вдома з бабусею, тож експерименти з їжею почав ще тоді. Коли виріс, вивчився на кухаря. Однак це далеко не єдина з його професій.
“До війни я багато чим займався, міняв постійно роботу. Працював у суші-барі, був піцейолою, барменом-офіціантом; підробляв на додачу танцюристом, грав на гітарі. Потім прийшов на іншу роботу, працював із дітьми – також танцював постійно! Потім затримався у чоботарському цеху, як і мої батьки, і працював там. А потім вирішив прийти в армію!” – переповідає свою трудову біографію Тяжкий.
Та й тут його обов’язки не обмежуються кухнею. Друга спеціальність тутешнього кулінара – медик.
“Медицину вивчав уже в армії, – розповідає Тяжкий. – Ротний медик навчив мене основам, які мають бути за моєю спеціальністю, а далі я вже сам навчався, що, як, до чого. Від усіх потрошку беру собі на розум, і заодно ще досвід іде”.
“На мій погляд, медик-кухар – це дуже добре комбінація, тому що не треба контролювати якогось кухаря, а ти вже сам робиш і сам вирішуєш. І сам контролюєш – якщо продукт гнилий чи не дуже добрий – краще викинути. Бо якщо дати це людям, буде потім додаткова робота”, – посміхається спеціаліст.
У Збройних силах він служить майже два з половиною роки. Поки вагається, чи продовжувати контракт далі, адже батькам удома важко без допомоги. Однак варіанту продовження служби поки що назовсім не відкидає.
“Найкращий комплімент був дні три тому, коли посмажив м’ясо, зробив зі скоринкою, і мені сказали: “Блін, просто як вдома!” – радіє кухар фідбеку побратимів.
Окреме питання – зберігання продуктів у спеку. На деяких позиціях є холодильники, на деяких – їжу зберігають у бліндажах (а ту, яка псується швидко, намагаються з’їсти в першу чергу). У зоні відповідальності Тяжкого використовують спеціальні контейнери з холодоагентом.
…На позицію повертаються “гінці”, що їздили до найближчої цивілізації на “Нову пошту” та в магазин. Привозять замовлення – традиційний для цієї пори року квас та вічно актуальні в армії енергетики й “колу”.
Окопне “мохіто” і “кезен-кебаб” від гостинного Жахіття
На іншій позиції 93-ї бригади “Холодний Яр” боєць із позивним “Жахіття”, який опікується кухнею, також має відповідну освіту. Однак зізнається: по-справжньому навчився готувати вже тут, на війні.
Щоб довести на практиці, що хлопці не голодують, Жахіття накриває на стіл спеціально для групи журналістів. На десерт – “фронтове мохіто”: 5-літрові пляшки з холодним м’ятним чаєм, розрізаними навпіл лимонами і медом.
“Рецепти з інтернету качаю, – розповідає кухар. – Днями, наприклад, готував кезен-кебаб. Для нього картопля обсмажується повністю: не ріжеться, а просто почистили, обсмажили, дістали зі сковороди. Потім просмажили цибулю, додали тушонку, обклали помідорами, вкинули картоплю назад… Це все тушкується, потім додати спеції – ідеально!”
На завершення гостям заварюють каву в турках. На відміну від решти продуктів, цей напій бійцям не постачають – каву дарують волонтери.
Також іноді доводиться докуповувати яйця – важливий продукт для кількох бійців, які серйозно займаються спортом (неподалік обладнаний спортмайданчик, змайстрований з “підручних матеріалів”).
“Можемо фаршу зробити, хінкалі наліпити, вареники! – перераховує Жахіття. – М’ясо як отримуємо, одразу на м’ясорубку, котлети робимо, можемо відбивних наробити… Ну, бавимося!”
У вільний час хлопці займаються риболовлею. За їхніми словами, в цих краях водиться сонячний окунь – його ще називають “місячний окунь”, або царьок. Дивна риба, що не так давно поширилася в Україні. Її порівнюють із піраньєю – мовляв, винищує решту мешканців ставка, харчується ікрою інших риб. Жахіття показує кількох виловлених рибок та планує їх засолити.
“Ви попали на просте! – бідкається чоловік за надто “скромний”, на його думку, обід. – От днями я курку по-кавказьки зробив! Як? Спочатку обдираю шкуру, натираю сіллю, перцем і спеціями, на великому вогні добряче обсмажую її, витягую. Дрібно ріжу цибулю, обсмажую, викладаю повністю курку. Сметану, зелень і часник перемішую, заливаю це все, воно тушкується хвилин сорок – і готово!”
58 омпбр: все є, навіть холодильник від ЗСУ, а йогурти – дітям
На позиції 58-ї бригади готують гуртом, і також не обмежують себе у фантазіях.
“Забезпечення по харчуванню в нас добре, готуємо собі самі, – розповідають бійці. – В нас є хлопці, які дуже гарно вміють готувати, і ми – сядемо гуртом, начистимо картоплі. Все самі! Готуємо – шо хочеш! І “шубу”, й олів’є! Всього вистачає. Води теж – і питної, і для вмивання. Є м’ясо, банани, апельсини, яблука…”
Від споживання йогуртів на цій позиції відмовилися – вирішили відвозити їх у дитячі будинки та дитячі садки в найближчих селах.
Кажуть, єдиний недолік на “передку” – це поганий хліб: два дні – і все, він уже непридатний.
Хлопці з конотопської бригади імені гетьмана Івана Виговського відмовляються показувати кухню на одній із позицій – мовляв, там страшенний безлад. Натомість ведуть на іншу – ту, де встигли прибрати.
І дійсно, кухня там зразкова. Не в бліндажі, а в облаштованій покинутій будівлі. Бездоганна чистота, полички підписані. Працює холодильник.
“Холодильники нам волонтери передали, подяка їм, – розповідає наш провідник. – Але в нас там далі на позиціях у хлопців вже є холодильник і від ЗСУ!”
57 омпбр: готують за “розкладкою”
На позиції 57-ї мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка на обід – суп із м’ясом, бутерброди, сирно-м’ясна нарізка, огірки. Тут кажуть, що готують суворо за “розкладкою”, як у ППД (тобто на основі запитаних і надісланих обсягів продуктів).
Продукти завозять, як і всюди, раз на тиждень. Кухар перераховує: “М’ясо – курячі гомілки, тушонка, свинина, яловичина, копчена буженина, сало. Шпроти, печиво, плавлений сир, крупи, вівсянка, гречка, рис… Ковбаса копчена, ковбаса салямі, масло вершкове, олія соняшникова, кетчуп, гірчиця… Банани, яблука – все по нормах! Надходять фрукти-йогурт-чай…”
“Хлопці, буває, докуповують приправи, солодку воду… Іноді ще огірки-помідори для салату. Каву також самі купуємо”, – визнає кухар.
На цій позиції є і холодильник, і погріб.
“М’ясо-риба-вода надходять регулярно. Рибу одразу обробляємо, тому що невідомо, скільки вона пройшла – розморожуємо й або маринуємо, або одразу ж смажимо”, – розповідає військовослужбовець новохаховської бригади.
72 омбр: ківі є, овочі взимку теж, та замало “молочки”
На позиціях 72-ї механізованої бригади імені Чорних запорожців кухарем стала єдина жінка, Тетяна Григорівна. Її частіше називають просто Григорівна.
“Ой, не питайте, чом заплакані очі! – віджартовується вона. – В нас нема штатного кухара – у підрозділах взагалі нема такої посади, як штатний кухар. Минулого року позиції були далеко одна від одної, і кухарем або ставили одну людину, або розбивали [обов’язки]. Так, щоб один хтось сніданок зробив, хтось обід, хтось вечерю. А тут, оскільки я єдина жінка, то хочеш-не-хочеш…”
Харчуванням і забезпеченням Григорівна задоволена: “Якщо порівняти, як у перші роки годували, то тоді взагалі не годували! Зараз більш-менш нормально. Хоча хотілося б краще. Риба, м’ясо, ковбасні, сирні вироби. Хотілося б, щоб “молочку” завозили, це вам усі скажуть. Тому що її немає”.
Готувати загалом необхідно за “розкладкою”, однак жінка фантазує різне: і млинці, і налисники, й голубці.
“Овочі маємо з ранньої весни. Та ми вдома собі не можемо такого дозволити, а тут – будь ласка! Хай воно все парникове, але воно є. Капуста, помідори, огірки. Яблука і взимку були, і банани, і ківі… Самі нічого не докуповуємо”.
Водночас потік волонтерської допомоги продуктами на фронт для білоцерківської бригади також не пересихає.
“У нас дуже багато “волонтерки” йшло, дуже! – розповідає Тетяна Григорівна. – Люди допомагають, і велике їм спасибі. І жири, й сало, і консервації, малина, варення… В магазин ми майже не їздимо, бо ми далеко від міста, а машина всього одна”.
Взимку на позиції готувати доводилося на дровах, і це було важко.
“Як із дровами, то плакати хочеться. Я взяла ту каструлю – а вона чорна, як її не мий!” – бідкається куховарка.
Словом, особливості національної “ЗСУшної” кухні є на кожній позиції. Незалежно від реформи харчування в масштабах усієї армії (це окрема історія, складна і багатопланова), “сонечки” на фронті точно не голодують. А рівень і якість харчування, як завжди, значною мірою вирішує людський фактор: натхнення і навички кухаря (чи того, кому сьогодні випало виконувати цю роль), здатність командирів контролювати належне постачання усіх необхідних продуктів, а також готовність самих бійців вкладати власні ресурси в облаштування і покращення побуту та раціону.
Олена Максименко, Андрій Дубчак
(Оригінал тексту опубліковано на сайті “Новинарня”)
Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/donbas-frontliner-spilonosht/
Та обов’язково підписуйтесь на наші мережі: heylink.me/donbasfrontliner
 |
 |
 |
